Читати книгу - "ПОЕТИЧНІ ТВОРИ"

Ми тоді тебе прославим,

Злоті свічечки поставим,

І всі хмари взолоченні

Зашумлять пісні священні,-

Лише дай грошви на вік!

DE LIBERTATE

Що є свобода? Добро в ній яке є?

Кажуть, неначе воно золотеє?

Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,

Проти свободи воно лиш болото.

О, якби в дурні мені не пошитись,

Щоб без свободи не міг я лишитись.

Слава навіки буде з тобою,

Вольності отче, Богдане-герою!

"ВСЕ ЛИЦЕ МОРЩИШ, ЖУРНИЙ ЗАВСІГДИ ТИ..."

Все лице морщиш, журний завсігди ти,

Чи можна ще тут про життя говорити?

Живе лиш по правді веселий з виду,

Хто має світло, а темряви - й сліду.

Того ж, хто сумує, без просвітку тужить,

Постійна зла смерть приповільнено душить.

ПОХВАЛА БІДНОСТІ

О блаженна й свята - уділ мій, бідносте,

Справжня мати серцям, рідна і лагідна!

Всім, хто в морі зазнав горя і пагуби,

Супокійная гаване!

О щасливий, хто зміг заприязнить тебе,

Зрозуміти, як втіхи незмірені

Ти приносиш усім, хто вшанував тебе

Серцем щирим і радісним.

О щасливий, хто зміг заприязнить тебе,

Хто на ласку твою здався без огляду

І кого на бенкет свій допустила ти,

Ввівши в хату низьку й тісну.

Всяка слабість тіка геть від твоїх осель...

Немов диму бджола, так уникають їх

Чорна неміч, гостець і камінний недуг,

Жовчні болі й пропасниця.

Бо немилі тобі п'янство й зажерливість,

З котрих сила хвороб плине й кипить у ключ;

Бо немила тобі розкіш неправедна,

Люта мати тривог лихих.

Ні турбота грузька, ні тії клопоти

До пенатів твоїх не наближаються,

Ні амбітність, ні шум слави порожньої,

Ні погибельні пристрасті.

Не лякає тебе полум'я блискавки,

Не страшить глибочінь моря бурхливого,

Бо ж оселя твоя в тихому падолі,

Човен твій на мілкім брідку.

В твій куток не зорить острах і хитрощі,

І пекельних богинь погляди заздрісні

Не спроможні пойнять дім твій - і Тартаром

В тиху пристань повіяти.

Нестурбований мир, спокій нерушений

І здоров'я міцне, і призвичаєне

До побожних трудів серце незламнеє

Славлять твій гостелюбний дах.

Зрівноважений дух, мудра розсудливість

Та веселість ясна, що з верховин своїх

На глупоту людську дивиться з осміхом -

От супутники бідності.

Але ті жебраки - як я прославлю їх?

Що на серці у них прагнення золота,

Ті захланні старці, що до скарбів земних

Так пожадливо горнуться.

Ні, покіль іще ти оком пожадливим,

Мов злиденний той Ір, рвешся до золота,

То й без скринь золотих ти не наблизишся

До правдивої бідності.

Був убогий Христос - бо зневажав скарби,

Павел був нуждарем, бо не жадав утіх,

Не в старчачих торбах, бідносте, ти живеш

В серці чистім і праведнім.

"ОСЬ ВОНА, МОЛОДІСТЬ РОКУ! ПРИРОДИ ЛИЦЕ ОНОВИЛОСЬ... "

Ось вона, молодість року! Природи лице оновилось;

Радо підняв хлібороб звичної праці тягар.

Передбачаючи зиму прийдешню, в турботі хазяйській,

Саду пильнує свого, ниви свої засіва.

Скажеш, щасливий оратай. Але щасливіший од нього,

Хто залюбки обробив ниву душевну свою.

І нерозумний не раз утішається благом тілесним,

Старість немудра, проте щастя не може дознать.

Ти ж наглядай за душею, яке в ній зело проростає,

І не барися полоть, як де недобре зійшло.

Все повиполюй мерщій, де ожина і терен пробились.

Знай, що багатство глушить слова правдивого ряст.

Де проростають свиріпа й часник, висмикуй з корінням,

Правди вовік не узрить, хто засмітив почуття.

Де височіє кедрина, сокирою там поорудуй,

Знай: відкидає господь горді від себе серця.

Ще ж уважай: і на доброму древі, бува, наростає

Пагоння вовче, лихе - геть пообрубуй його! -

Бо хто багато священних книжок прочитає, у того

В серці несита пиха і славолюбство росте.

Все непутяще поли, а добрі рослини викохуй

І щонайперше плекай квітку святу чистоти.

Як він горить, променіє, той вицвіт незаймано чистий!

Відай: найбільше Христа тішить його аромат

ЕПІГРАМА "МУЗАМ КОЛИСЬ ДЕВ'ЯТЬОМ НА ШЛЯХУ З'ЯВИЛАСЬ ВЕНЕРА"

Музам колись дев'ятьом на шляху з'явилась Венера;

З нею - її Купідон; слово зухвале - в устах:

«Музи, шануйте мене, я найперша з усіх олімпійців,

Всі перед берлом моїм хиляться люди й боги».

Мовила. Музи на те: «А над нами, богине, не владна,

Наша святиня не ти, наша любов - Гелікон»

НА ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ВАСИЛЯ ТОМАРИ

Круг годовий довершився і знов розпочався. Сьогодні

Маємо першу добу, року нового почин,

Доля судила тобі, обдарований хлопче Василю,

В цей народитися день. Добра то провість тобі.

Першим ти пагонцем, хлопче, на світ од батьків народився,

Перший чеснотою скрізь, перший і славою будь,

Перший і розумом сильним і перший тим даром природним,

Що потребує його врода тілесна твоя.

Благословення тобі, первакові, послала природа,

Що для молодших дітей мачуха гостра була...

Так і спорудник всесвітній, створивши Адама найперше,

Єву потому створив, меншу в любові його.

Радо вітаю тебе, що стільки добра тобі дано:

Досить на частку твою бог милосердний поклав.

Тільки ж гай-гай! Як багато тобі доручив сотворитель,

Згодом немало і сам схоче від тебе узять.

Отже, науки і всякої праці берись, не цурайся,

І не з наймення лише, будь і ділами Василь

РОЗМОВА ПРО ПРЕМУДРІСТЬ

Людина.

Сестрице люба, чи інакше звешся ти?

Ти мати стрункості, а також доброти,

Скажи своє ім'я, скажи мені сама,

Бо хто без тебе думку упійма?

Мудрість.

Софією по-грецьки звали в давній вік,

А мудрістю зове всяк руський чоловік,

Та римлянин мене Мінервою назвав,

Християнин Христа імення мені дав.

Людина.

Скажи, живеш і в хінській стороні?

Мудрість.

Там інше ім'я надано мені.

Людина.

Так ти і серед варварів живеш?

Мудрість.

Ну що це за дурноту ти плетеш?

Без мене навіть рисці не бувать,

Чому ж між хінцями мені не існувать?