Читати книгу - "Таємниця «Вогняного Ока»"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ох, — зітхнув полегшено Піт, — я вже думав, що твоя тітонька, Юпе, змусить нас цілий день гнути спину.
— Таки змусила б, якби не злякалася, що ми впустимо на землю цю гіпсову головешку, — відгукнувсь Юпітер. — Тітка Матильда знає ціну кожній копійці.
— Чим же ми займемося? — запитав Піт. — Нічого загадкового, що потребує розслідування, під рукою немає. Може, дістанемо мапи міст-привидів у пустелі, які ми давно збиралися дослідити?
— Можна також поламати голову над завданнями конкурсу, перший приз якого — дводенна подорож на Гаванські острови, — запропонував Боб.
— Отже, так… — почав Юпітер, але раптом заблимала червона лампочка на панелі, прилаштована над друкарським верстатом.
— Погляньте, гукнув Боб, — дзвонить телефон!
— Можливо, хтось хоче запропонувати якусь таємничу історію, — Юпітер не втрачав надії.
А Піт уже відсунув залізну бляху, якою був накритий великий ящик біля друкарського верстата. Він стрибнув у ящик і опинився в Тунелі П — широкій гофрованій трубі, яка була прокладена під горою будівельних матеріалів, навіть спускалась в одному місці під землю, але. вела до ретельно замаскованого фургона. Боб і Піт кинулись слідкома. Піт відчинив люк на другому кінці труби, і хлопці влізли через нього до свого штабу. Телефон і далі дзеленчав. Юпітер підняв слухавку.
— Алло, Юпітер Джонс слухає!
— Будь ласка, почекайте, — почувся жіночий голос, його почули й інші хлопці, адже до телефону був приєднаний динамік. — З вами говоритиме Альфред Хічкок.
Альфред Хічкок! Зазвичай він телефонував, коли в нього з'являлася таємниця, яку потрібно було терміново розслідувати.
— Вітаю тебе, мій юний друже Юпітере, — зарокотав у тісному кабінеті густий бас Альфреда Хічкока. — Сподіваюсь, нині ти не надто зайнятий. У мене тут сидить молодий приятель, котрому потрібна допомога, гадаю, ви саме ті люди, які здатні йому допомогти.
— Охоче зробимо це, містере Хічкок, — мовив Юпітер. — А що трапилось у вашого приятеля?
— Йому у спадок залишили щось дуже коштовне, — відповів Хічкок, — але біда в тому, що він зовсім не уявляє, що це та де його шукати. Якщо ви завітаєте до мене завтра о десятій ранку, він буде тут і сам усе вам розповість.
СУПЕРЕЧКА З МІСТЕРОМ ГЕЛБЕРТОМ
— Чудово! — вигукнув Піт. — Містер Хічкок знову має для нас якусь таємницю.
— Хлопець, якому лишили у спадок щось дуже коштовне, але він не знає, що та де воно, — задумливо проказав Боб. — Гадаю, це надто складна справа.
— Чим складніше, тим краще, — зауважив Юпітер.
— Нам потрібне авто, щоб доїхати до Голлівуду, — втрутився Піт, — чи ж годиться їхати на всесвітньо відому кіностудію в офіс Альфреда Хічкока старою вантажівкою!
— Телефонуймо до агентства з прокату автомобілів «Катайся на здоров'я», — запропонував Юпітер, набираючи номер, — попрохаємо завтра вранці надіслати сюди Уортінгтона з «ролс-ройсом».
Нещодавно Юпітер став переможцем конкурсу, в якому головний приз — безкоштовний прокат старовинного позолоченого «ролс-ройса» з водієм. Це авто було незамінне в їхніх попередніх розслідуваннях, адже віддалі в Південній Каліфорнії величезні і без авто нелегко бути в потрібний час у потрібному місці. Звісно, інколи хлопці користувались маленькою вантажівкою дядечка Титуса, а возили їх Ганс або Конрад. Та для візиту до Альфреда Хічкока, всесвітньо відомого режисера, вантажівка вочевидь не годилася.
— Алло, — мовив Юпітер у слухавку, — чи можу я поговорити з управителем? Алло, містере Гелберт, добридень, це Юпітер Джонс. Надішліть, будь ласка, до нас завтра о пів на десяту Уортінгтона з «ролс-ройсом».
Юпітер був неабияк здивований, коли почув:
— Перепрошую, але це неможливо. Тридцять днів безкоштовного прокату автомобіля вже минули.
— Це ж треба! — Готові стало прикро на душі. — А ми й забули. Атож, термін скінчився, доки ми їздили на захід і займались там таємницею Зеленого Привида.
Та Юпітер не хотів здаватися:
— За моїми підрахунками, містере Гелберт, тридцяти днів ще не минуло.
— Як же не минуло? — голосно прошепотів Піт. — Давно минуло, його правда!
Але Перший Детектив замахав на нього рукою. Тим часом управитель агентства, твердо сказав:
— Боюсь, що ви помиляєтесь.
— Містере Гелберт, — з гідністю вимовив Юпітер, ~ гадаю, ми повинні усунути розбіжності в підрахунках. За двадцять хвилин буду у вашому агентстві для обговорення цього питання.
— Та що тут обговорювати! — Управителю урвався терпець. — Приїздіть, але все одно ви нічого не доведете.
— Дякую, — сказав Юпітер і поклав слухавку. Він обернувся до приятелів і скомандував:
— Гайда на велосипеди — їдемо!
— Але ж його правда, — протестував Піт, доки вони дерлися по Тунелю П. — Тридцять днів — це таки тридцять днів.
— А це вже як рахувати, — загадково кинув Юпітер. — Покладіться на мене.
— Та вже більше ні на кого, — пробурчав Боб. — Що ж ми можемо сказати, лише час марнуємо.
Юпітер промовчав. Вони виїхали з воріт і проїхали пів-милі — прямували до центру Рокі-Біч. Ліворуч розливалась блакить Тихого океану, на хвилях якого погойдувалось безліч човнів, а праворуч здіймалися бурі скелі Санта-Монікських гір.
Агентство «Катайся на здоров'я» було на розі центральної вулиці міста. Юні детективи поставили велосипеди біля входу й зайшли до контори. Попереду Юпітер, а за ним похмуро плелися Піт і Боб.
Їх провели в кабінет управителя. Містер Гелберт, червонопикий товстун, дивився на них дуже непривітно.
— Отже, — звернувся він до Юпітера, — Ви виграли наш конкурс і тридцять днів безкоштовно користувались автомобілем, Чому ви думаєте, що можете й далі ним користуватись? Ви що, рахувати не вмієте?
— Уміємо, містере Гелберт, — дуже чемно відповів Юпітер, — я дуже уважно рахував.
Він дістав з кишені блокнотик та конверт. З конверта вийняв акуратно згорнутий аркуш, який виявився рекламним оголошенням про конкурс, який свого часу виграв Юпітер. Ось що було написано в оголошенні:
«ВИ ОТРИМАЄТЕ «РОЛС-РОЙС» У ЦІЛКОВИТЕ ВОЛОДІННЯ
на 30 діб, по 24 години в кожній, якщо відгадаєте, скільки квасолин у глечику.
Агентство з прокату автомобілів «Катайся на здоров'я».
— То й що? — запитав містер Гелберт, коли перечитав оголошення. — Що ви цим хочете сказати? Ви користувалися автомобілем тридцять діб, коли хотіли, а кожна доба має двадцять чотири години. Та й годі.
— А я все думаю над тим, як ви сформулювали своє оголошення, містере Гелберт, — сказав Юпітер. — В ньому говориться, що переможець отримає автомобіль на тридцять діб, у кожній з яких двадцять чотири години.
— Ну, так! — гаркнув Гелберт. — Ви ним користувалися тридцять діб, а в кожній добі — двадцять чотири години. Хто ж цього не знає?
— Саме так, містере Гелберт, — підтвердив Юпітер. А коли всі знають, що доба складається з двадцяти чотирьох годин, то навіщо писати про це в оголошенні?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця «Вогняного Ока»», після закриття браузера.