Читати книгу - "Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ой, вони такі ГАРНЕСЕНЬКІ! Ой, дивіться-дивіться, у них є ЛАПОЧКИ! (А що ж він думав побачити — клішні, як у краба?)
— Вони чудові. Такі кумедненькі. Ой, гляньте-гляньте-гляньте-гляньте… цей має такі СМІШНІ ВУШКА!
— Вони всі мають вушка, — зауважив я.
— Я знаю! ЯКІ Ж ВОНИ СМІШНЕСЕНЬКІ! — вигукнув містер Слокамбер.
— Усі собаки мають вуха, — буркнув я.
— Я знаю! ЯКІ Ж ВОНИ СМІШНЕСЕНЬКІ! — знову засюсюкав він, нахиляючись над цуциками.
Тільки-но я побажав, щоб той тибетський як під його носом стрибнув йому в горлянку і задушив його, як раптом з-під серванта вихором вилетів чотирилапий рудий вікінг і вчепився містерові Слокамберу у його доволі широкий зад, наче маленький лев, який намагається звалити з ніг слона.
Містер Слокамбер умить випростався, вирячившись від несподіванки й широко роззявивши рота в німому воланні. Ерік поволі відпустив його сідницю і почав спускатися додолу по нозі бідолахи, чіпляючись за неї кігтями. Злізши, він, як завжди, задер високо вгору хвоста і почвалав собі геть.
— Він уже й цуциків цього навчив, — повідомив я ніби між іншим.
— Справді? — пискнув, задкуючи, містер Слокамбер.
— І в них уже прорізалися ВСІ зуби, — додав я для більшого ефекту. — Ви не повірите, але в цих малих сисунців вони вже гострющі, як бритви.
— Справді? — знову пробелькотів містер Слокамбер. Він зовсім зблід, можливо, тому, що втратив стільки крові з ноги й сідниці… Надовго він у нас не затримався.
Перемога! Я дуже пишаюся собою! Маю надію, що мама з татом про все це не дізнаються.
2. Горила в чоботях
Я, звичайно, знаю, що цуценят у нас заберуть, рано чи пізно. Я просто хочу ще хоч трохи потішитися ними. Хочу, щоб вони зустріли з нами Різдво. Я ж не прошу чогось неможливого, правда?
Стрілка також за ними тужитиме, якщо їх заберуть. Навіть Ерік сумуватиме за ними, хоч він і кровожерливий малий вікінг.
Я подумав, що Тіні сподобається моя розповідь про містера Слокамбера, тому і сказав мамі, що збігаю ненадовго до неї. Мама звела брови:
— Що, скоро весілля?
Я знав, що вона просто піддражнює мене, але ж це ТАК ДРАТУЄ.
Ми з Тіною приятелюємо вже років сто, але вона дівчина, і всі жартують, ніби ми з нею зустрічаємося. А ми просто добрі приятелі. ЧЕСНО.
Хоч Тіна, до речі, любить занадто близько підсуватися. Інколи вона тулиться до мене або намагається взяти мене під руку, коли ми гуляємо. Якщо я прошу, щоб вона цього не робила, вона каже, щоб я «охолов» і був трохи «тактильніший».
— А що означає «тактильніший»? — підозріло запитую я.
— Це означає, що ти не повинен верещати, коли я доторкаюся до тебе, — буркає вона.
Тіна мешкає за рогом, і в неї є ЗДОРОВЕННИЙ сенбернар, якого звати Мишкою. (Ги-ги.)
— Може, ходімо в центр і глянемо, як там готуються до Різдва? А по дорозі ти мені розкажеш про містера Слоняндера.
— Слокамбера, — виправляю я.
— Слокамбера, Слоняндера, Гіпопо-Крокодляндера, — розреготалася вона.
— Тіно, у тебе в голові суцільні миші.
— А в тебе вони вдома.
— Ні, бо в мене удома Ерік.
— Ну, то йди до свого Еріка ловити мишей, — Тіна вже не жартувала.
Як бачите, ми з Тіною дістаємо неабияку втіху від наших невинних розмов.
Ось так бесідуючи, ми й дійшли майже до центру містечка.
Робітники вже встановлювали там велику різдвяну ялинку й розвішували святкові вогники практично на всьому, що не рухалося.
Тіна засяяла:
— Тут буде так… мерехтливо, — захоплено вигукнула вона. — І романтично, — додала, беручи раптом мене попід руку. Я мимоволі здригнувся.
— Що сталося? — запитала невинно Тіна, мов кицька, що тримає в зубах пташку.
І тільки-но я почав визволяти з полону свою руку, як за спиною пролунав зухвалий регіт.
— О, та це ж наші любчики-пупчики!
Я рвучко обернувся й побачив прямо перед своїм носом горилу в куртці разом з її трьома ельзаськими вівчарками.
— Чарлі Смаг, — простогнав я, видершись нарешті з Тіниних рук. Я відчував, що червонію, як рак. А може навіть, як варені помідори.
Чарлі захихотів.
— Чого ж ти, дай їй цьомочки, — підказав він, шкірячи свою прищаву жирну пику. — Давай отам, під омелою… буде різдвяне чмокато-лизато.
Він просто бридкий, той Чарлі, — кошмар у чоботях. Йому чотирнадцять, і він терпіти не може нас із Тіною. Ми оголосили одне одному столітню війну. А ЩЕ у нього є ті жахливі псяри — відразу ТРИ. Зубиська, гарчання, сапання і слина.
Ви можете подумати, що Мишка міг би бодай зробити вигляд, що захищає нас, але Тінин сенбернар сидів собі за нашими спинами й байдуже спостерігав, як робітники чіпляють до ліхтарних стовпів жмути омели.
— Йшов би ти, Чарлі, - запропонувала йому Тіна.
Чарлі спохмурнів і трохи відпустив повідки, вівчарки мало не кидалися на нас, вищиривши страхітливі білі зуби й виставляючи на загальний огляд поцятковані рожеві ясна. Ми з Тіною відступили на кілька кроків.
— Моїм собакам не подобаються нечеми, — гаркнув Чарлі.
— Не знаю тоді, як вони терплять тебе, — Тіна не лізла за словом у кишеню.
Я б хотів, щоб вона не розмовляла таким ось чином… принаймні З ЧАРЛІ СМАГОМ. Для неї це, може, й нормально, бо вона дівчина. Але ж я, з погляду Чарлі, — звичайнісінька рибка для поживи, а він — найбільша акула в місті. Чарлі знову відпустив повідки, нацьковуючи на нас вівчарок.
— До побачення, Чарлі, - сказав я якомога спокійніше. Я відчував, як калатає в грудях серце. Він здоровезний кабанюра.
— Стоп! — крикнув Чарлі, котрого мало не волокли за собою ельзаські вівчарки. Мишка сидів собі й спостерігав. З таким самим успіхом він міг би робити собі педикюр.
Чарлі хотів було забратися геть, але раптом зупинився і знову підступив до нас із посмішкою:
— О, мало не забув. Як там твої цуцики?
Чого б то його мали цікавити Стрілчині цуценятка? Я замислився. Він щось задумав. Чарлі ні про кого не дбав, крім як про самого себе.
— Нормально.
Він кивнув:
— Я так і думав, бо бачив оголошення у крамниці. «Цуценята на продаж» — і твоє прізвище. Здається, нам варто поговорити про тих цуциків. Ти ж продаєш їх, чи не так?
— Ну й що? — буркнув я.
— А те, що нам треба про них домовитися, бо ж цуцики не зовсім твої, так?
— Ні, вони Стрілчині, - відповів я.
— Я не це мав на увазі, - помахав мені перед очима товстим пальцем Чарлі. — Я пам’ятаю, коли вони народилися, і вважаю їхнім батьком одного зі своїх псів.
Обличчя
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах», після закриття браузера.