Читати книгу - "Хто проти суперкрутих"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Буділь закашлялася у свій спеціальний комір, який підтримував шию.
— Але ж до кінця уроку ще десять хвилин, — заперечила вона. — Ви вже…
— Так!!!
— Але… Ну, якщо впорались із завданням, то, мабуть, можете…
— Ви просто золотко, Буділь!
Я трохи розумію Буділь, яка не горить бажанням щось пояснювати на уроках суспільствознавства. Не так легко бути почутою, коли поруч Тея.
Ще за дві секунди стається те, що й мало статися.
— Ми також закінчили!
— І ми!
— Ми — теж, уже давно!
Цього разу Буділь навіть не намагалася заперечувати. Заскрипіли й загуркали, відсуваючись, стільці та парти, здійнявся галас і гармидер. Усі посунули з класу.
Я глянула на Нільса. Ніздрі ще посіпувалися, але потроху почали заспокоюватися.
Я — теж. Нільс ніколи не чув Теїного співу, не його в цьому вина. От за два тижні, як Тея розтулить рота на конкурсі, він згадає мої слова.
Джентльмен
— Цікаво, що саме «Фьокк Йостін» гратиме на Конкурсі талантів? — озвалася я. — Якщо вже вокалісткою у них Тея, то вибір невеликий. Вона ж навіть «Бе-бе-бе, баранчику» не виведе, не зірвавшись на фальцет. Чув би ти її, коли ми ходили на хор у дитинстві! Усі випадали в осад, щойно вона роззявляла пащеку, і… Нільсе?
Я повернула голову ліворуч.
— Нільсе?
Щойно він ішов коридором поруч зі мною. Куди подівся?
Живіт скрутила судома. У нас мав бути урок фізкультури, а спортзала в іншому кінці шкільної будівлі. Дістатися туди варто було б до того, як у коридорах почнеться тлум. А я ще навіть їдальню не проминула!
— Нільсе?!
Скельця окулярів запотіли, і перед самою їдальнею я наштовхнулася на штабель із порожніми ящиками з-під лимонаду. Вежа захиталася, я злякалася, що зараз вона впаде, і мене засипле. На щастя, вежа встояла. Але то вже було для мене занадто.
— Нільсе!
— Точно щось із репертуару Ріанни, — почувся голос позаду мене.
Я обернулася.
Нільс!
Я полегшено зітхнула. Він просто трохи відстав. Мала б здогадатися. Зазвичай, розмовляючи, я пришвидшую крок, а Нільс не встигає за мною, бо має надто короткі ноги.
— Хто б сумнівався! — пирхнула я. — Якщо Тея зуміє хоч щось з неї витягнути своїм голосом.
— Може, Бейонсе? — вгадував далі Нільс. — Або Селена Ґомес?
Я закотила очі.
— Та ж не гратимуть вони хіти Джастіна Бібера! — сказав Нільс. — Ще того бракувало!
Ми перезирнулися й захихотіли.
І обоє знали, з чого посмішкувалися. Згадали одну історію з літа.
Ми з Нільсом грали в карти в моїй кімнаті, як раптом почули голоси за вікном. За тридцятиградусної спеки вікна були розчинені навстіж.
— Що скажеш про «Бойфренде»? — запитав один голос.
— Зовсім незле, — відповів другий.
Я нашорошила вуха. Можливо, у мене й поганий зір, але на слух не скаржуся. Дуже скоро ми зрозуміли, хто там балакає. Маґнус, Фелікс та Бйорн Інґе обговорювали назву нового музичного гурту. Фелікс — мій сусід. Вікно його кімнати — просто над вікном моєї. Тому я знаю, яку музику він слухає.
— «Бойфренде»! — вигукнув Бйорн Інґе. — Here соmе The Boyfriends!
— Give it up for The Boyfriends! Що ж, звучить непогано!
Можливо, так і назвали б вони свій гурт, якби Фелікс усе не зіпсував.
— If I was your boyfriend, Id never let you go, — раптом замугикав він, як ото іноді мугикаєш собі під ніс, навіть не усвідомлюючи, що співаєш. — Keep you on mу arm girl, youd never be alone. I can be a gentleman, anything you want…
— Що? — урвав його Бйорн Інґе. — Що це було?
Голоси стихли.
— Це був Джастін Бібер? — запитав Маґнус.
— Н-н-і, — затинаючись, пробурмотів Фелікс.
— Так! Це був Джастін Бібер! — уже ствердно вигукнув Маґнус.
— От дідько, Феліксе! — вигукнув Бйорн Інґе. — Ти співав Бібера!
— Не співав! — верескнув Фелікс. — То мелодія з… хіт Майкла Джексона! Fuck Justin!
Так з’явилася назва «Фьокк Йостін».
Ми проминули кабінети восьмих, дев’ятих і десятих класів. Ось уже й спортзала. Дзвоник з уроку ще не продзвенів. Ще ніхто голосно не прошепотів жодної мерзоти мені в спину, не кинув жодним лайливим словом в обличчя. Однак на душі вже стало тоскно.
— Я знову зовсім скисла, — пробурмотіла я.
— Чому? — запитав Нільс.
— Чому???! — гнівно перепитала я. — Уявляєш, як це зле?!
— Та якщо Тея така дурепа набита, як ти кажеш, і зовсім співати не вміє, то вона нізащо не виграє Конкурс талантів цього року. Це ж добре? Хіба ні?
— Та воно добре, але трагічно для «Фьокк Йостінів»! Вони точно виграли б без неї!
Нільс повернувся до мене.
— То ти більше переживаєш за те, щоб вони виграли, а не за те, щоб провалилася Тея?
Я відвела погляд.
— Ага, — усміхнувся Нільс. — Тоді ти сильніше закохалася, ніж я собі гадав.
Я промовчала. Зніяковіла не від його слів. Ми з Нільсом ніколи не мали таємниць одне від одного. Він знає, хто мені подобається, і таке інше. Просто дивно було почути вголос від нього щось подібне. Я не вважаю, ніби маю право закохатися у когось. Та й у мене навряд чи хтось закохається.
Я так думаю…
— До речі, — звернув Нільс на інше. — Підеш коли-небудь зі мною на скейтрампу?
Я глянула на нього.
Зазвичай Нільс не питає, чи я кудись з ним піду, бо знає, що волію сидіти вдома. Однокласники вважають, що я страшенно сором’язлива, ніколи ні з ким не гуляю після школи й майже ніколи не розтуляю рота на уроках. Насправді я не аж така сором’язлива. Просто не люблю, коли на мене витріщаються. А вони саме витріщаються, щойно я заговорю чи з’явлюся на скейтрампі.
— Ненадовго, га?
Я наморщила носа.
— Ну будь ласочка! — наполягав Нільс. — Бйорн Інґе й Фелікс дражнять мене, що я не маю друзів. Але ж це не так. Я маю тебе!
Мені аж сльози виступили на очах.
Трохи від радості. Але більше від смутку. Я ж розуміла, що мали хлопці на увазі. А мали вони на увазі те, що я як друг — порожнє місце.
— Невелика радість дружити зі мною, — пробурмотіла я.
— Ну, дружити з тобою — не найгірший варіант, — заперечив Нільс.
Саме тому нам так добре удвох, Нільсові й мені. Ми чесні одне з одним. Я серджуся і фиркаю, коли Нільс поводиться по-дурному, а він ніколи не намагається прикрасити правду, якщо це стосується мене. Каже усе, як є.
Я не найгірший варіант… Селіна в паралельному класі має церебральний параліч і пересувається на візку, а
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хто проти суперкрутих», після закриття браузера.