Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

Лула не помилилася. Інга й справді занепокоїлася тим, що Адвіана ніде нема.

Вона бачила, як він танцював з Роленою, потім королеву Даяду ще хтось запросив на танець, а Адвіан кудись  зник.

Інга пройшлася парком і знайшла Ліку, яка самотньо сиділа на лавці під вербою. 

– Ти не бачила Адвіана?

– Ого! Шукаєш чоловіка вже на другий день після весілля? – не  дуже  дотепно пожартувала Ліка.

– Ду ну тебе! – мляво відмахнулася Інга, – А де Олеся?

– Десь розважається... 

– Я й Ренальда не бачила, я мала з ним танцювати один танець, як зі свідком. Так Маріл сказав...

– Сподіваюся, вони розважаються разом, – мрійливо зітхнула Ліка, – Мені завжди дуже хотілося, щоб Олесі пощастило в особистому житті... Їй, на відміну від мене, потрібен поруч сильний чоловік.

– Може, Адвіан уже пішов у спальню?  Скоро північ...

– Хвилюєшся перед першою шлюбною ніччю, сестричко? – поцікавилася Ліка, вперше назвавши так Інгу.

– Швидше  мене хвилює ритуал... Звісно, Господиня острова розповіла, що нам потрібно робити, але мені все одно страшно... Магія – непередбачувана.   До того ж і сила моя мовчить. Я її більше не відчуваю...

– Я в цьому поки що не розбираюся. Але зі мною теж сталася дивина, у печері, під водоспадом, досі не розумію, що то  було...

– Піду та  почекаю Адвіана у  кімнаті, – сказала Інга, не слухаючи Ліку, бо  її займали власні думки.

– Я з тобою! Тут занадто марудно.

– Це тому, що тобі не можна розважатися...

– Можна, в міру пристойності, звісно, але я сама не хочу. Усі ці принци й королі досить нудні... 

Лула, завмираючи від хвилювання, стежила з кущів, як сестри  попрямували до замку. Вона віддала б усе на світі, щоб підслухати їхню розмову.  Але ж треба впевнитися, що Інга попрямувала  саме туди, куди потрібно. Дівчата вже, напевно, забралися в ліжко принця...

І Лула обережно побігла в замок через інший вхід.

– Побудеш зі мною? – запитала Інга, відчиняючи двері, – Якщо Адвіана немає, я прийму ванну, постелю постіль, запалю свічки, загалом, створю романтичний настрій...

– Залюбки!  – кивнула Ліка, – чує моє серце, що Олесі зараз не до мене... А спати поки що не хочеться...

Спальня була освітлена не яскраво, але достатньо, щоб роздивитися те, що в ній відбувається.

Адвіан без одягу лежав на ліжку.  Біля нього звивалися дві голі дівиці:  вони пристрасно цілували його, ковзали руками по його тілу...

– Упс! – зойкнула Ліка, – картинка маслом...

– Адвіан... – холонучи, пробурмотіла Інга, а потім крикнула пронизливо:

– Адвіан!

Кров прихлинула до її голови і оглушливо, болісно заколотилася у скронях.

Дівчата злякано схопилися, намагаючись загорнутися в покривала. Адвіан продовжував нерухомо лежати. Очі його були заплющені.

– Що. Ви. Тут. Робите? – запитала Інга таким моторошним голосом, що навіть Ліці стало страшно.

– Ми... нічого... – пробурмотіла одна, полотніючи і задкуючи.

– Принц сам покликав нас, – залепетала інша, озираючись на всі боки, немов у пошуках шляхів до відступу. 

Але ховатися за портьєрою, що вела до гардеробних, у цій ситуації було безглуздо.

– Сам? Ах, ось як!  Сам покликав…! А ну йдіть звідси! – веліла  Інга все тим же спокійно-жорстким голосом.

Дівчата, як були в покривалах підступилися до дверей.

– Бу! – сіпнулася до них  Ліка, роблячи жахливе обличчя.

Ті кинулися геть зі спальні.

Адвіан залишався байдужим до всього.

– Здається, твій благовірний у шоці від того, що відбувається... або від задоволення... –  похитала головою Ліка.

– Ні, щось не так! – Інга  підбігла  до Адвіана і почала трясти  його за плечі.

– А, може, він просто напідпитку? – припустила Ліка.

– Та він не п'є так багато... Я  жодного разу не бачила його п'яним...

– Усяке трапляється...

Ліка делікатно відверталася, щоб не роздивлятися аж надто відверто чудове тіло принца.

– Він непритомний, ні на що не реагує, – розгублено бурмотіла Інга, – Прошу тебе, знайди Маріла або Саура, тільки нікому нічого не кажи...

– Ну зрозуміло! – пообіцяла Ліка і щезла.

– Адвіане, Адвіане.... Що ж тут сталося... – відчайдушно шепотіла Інга, розглядаючи безлад, який панував  у  кімнаті. 

Незважаючи на спалах люті, що засліпив її в першу мить, Інга розуміла:  Адвіан, можливо, не так уже й винен...

Вона накинула покривало на його тіло і притулилася вухом до його грудей. 

Серце билося дуже повільно і рівно, вочевидь Адвіан просто знаходився у глибокому сні.