Читати книгу - "Перспективи Української Революції"

class="p1">Ще до питань загального революційного зриву-повстання. Попередньо вже була мова про ті чинники, які створюють відповідні передумови для такого повстання. Конкретизуючи попередні міркування на цю тему, можемо передбачити чотири типи ситуації, коли може бути реальною й успішною загальна революційна боротьба в найширших і відкритих — повстанчих формах. Поперше — війна між СССР й іншими державами і створене воєнними подіями кризове становище для большевиків. Подруге — умасовлення революційних дій, організованих підпіллям, і піднесення революційних настроїв серед цілого народу до точки кипіння, при одночасному загальному напруженню внутрішньої ситуації в СССР і підірваному становищу режиму. Потрете — вибух протибольшевицької революції широкого маштабу в інших підсовєтських країнах, зокрема в сателітних, яка переходить у визвольну війну з Москвою. Почетверте — велика криза і розклад в самому большевицькому режимі, одверта боротьба між: ривалізуючими групами, яка поширюється на цілу державну структуру СССР. Можуть ще заіснувати комбінації згаданих тут типів ситуації, які взаємно себе посилюють.

Такі передбачення мають тепер чисто теоретичний характер. Але деякі елементи кожної з цих можливостей існують реально вже тепер, так що в дальшому розвитку кожна з них може стати дійсністю. Маючи на увазі всі можливості, приймаємо за реальну основу перспек-тивного планування і розгортання визвольної революції другий тип ситуації. Це для нас найреальніша можливість тому, що ми маємо найбільшу змогу впливати на її розвиток нашою діяльністю і боротьбою.

З уваги на Генетичний розвиток і на ситуаційні обставини виникнення загального революційного зриву є можливі два схематичні пляни його розгортання. Перша схема достосована до воєнної ситуації. В ній відразу переважає мілітарний фактор революції — всі революційні сили творять по змозі більші військові частини, а головною формою революційних дій є збройна боротьба. Друга схема відповідає іншим, невоєнним ситуаціям. Тоді період загального зриву не розпочинається відразу збройною боротьбою на велику скалю, тільки на першому місці є суспільно-політичні форми революційної дії, масові демонстрації, страйки і т. п. акції, достосовані своїми формами і змістом до актуальної внутрішньої ситуації. Така метода доцільна з тих мотивів, що під час миру, хоч і в неспокійній ситуації, трудніше підняти народні маси відразу до збройної боротьби. Щойно після масового поширення революційних акцій незбройного характеру і щораз більшого загострювання їхнього тону, переходиться до збройної боротьби, яку розпочинають боївки і військові відділи підпілля, та яку швидко розширюється на всі зреволюціонізовані маси.

Найважливішим чинником у загальному революційному зриві є створення високого психологічного піднесення народніх мас, яке досягає експльозійної точки. Загальний революційний зрив мусить мати такий експльозійний характер, бо інакше трудно пірвати маси до боротьби. Коли створиться вибуховий психологічний стан в масі, він поширюється нагло і пориває такі елементи, яких в інших обставинах неможливо зрушити до боротьби. В тому моменті революційна організація мусить спрямувати динамічну енерґію мас до цілеспрямованої, плянової боротьби, дати до неї почин, напрям, провід, відповідні форми і методи боротьби. Без відповідної організуючої й керівної дії організації, вся революційна динаміка мас може скоро розгубитися й зужитися у хаотичних вибухах і погаснути під ударами плянових протизаходів ворога.

Щодо питання на яких теренах і в яких середовищах можуть поставати огнища широкого революційного зриву — треба узгляднювати кілька варіянтів. Перший, основний варіянт — революція на корінних Українських Землях. Схематичний плян при цьому: повне опанування й очищення від ворога того терену, де є огнище революції; швидка революційно-мілітарна мобілізація всіх національних сил на опанованому терені; зформування революційно-державної влади на місцях; урухомлення найважливіших ділянок збірного життя, зокрема необхідних для боротьби; перекинення революційних дій на інші, якнайбільші простори, поширення опанованого повністю терену; створення оборонного і наступального фронту на межі з теренами, опанованими ворожими силами; дальше розгортання боротьби комбінацією фронтових дій з революційними.

Другий варіянт — огнища революційного зриву у великих скупченнях в'язнів, засланців чи серед совєтських частин з більшістю українського вояцтва на українській території. При загально обов'язуючих для всіх ситуацій перших завданнях революції — знищення влади і сил ворога та формування власної революційної сили — дальші пляни мусять бути достосовані до територіяльних і ситуаційних обставин. Коли є для цього можливості, то на першому місці стоїть плян переходу зформованих на чужому терені українських революційних сил на Українські Землі для участи у визвольній боротьбі. Коли таких можливостей нема, тоді залишаються дві інші. Перша — продовжувати на місці дії в пляні загальної протибольшевицької революції та з метою втримати і скріпити зформовану національну революційну силу. Друга можливість — перейти, чи пробиватися на інший терен, відповідніший для втримання і дії.

Крім того революційна діяльність на чужонаціональному терені мусить бути достосована до його характеру. Коли це є національна територія іншого народу, що бореться проти Москви за визволення і є в тій боротьбі союзниками України, тоді наші сили беруть участь у їхніх визвольних змаганнях, зберігаючи свою внутрішню автономність і маючи на далі плян переходу на Україну На теренах з мішаним, чи неозначеним національно-політичним характером, зокрема на Сибірі, українці спільно з іншими національними силами ведуть ініціятивну діяльність і боротьбу в напрямі державного відокремлення даної країни від Росії. На Сибірі заступаємо і намагаємося зреалізувати концепцію створення самостійної федерації автономних країн, в роді З'єднаних Держав Сибіру.

Революційні дії всередині частин совєтської армії з мішаним національним складом та з поважною кількістю москалів мусять відбуватися найперше під загальними протиболь-шевицькими гаслами, без спеціяльного акценту проти московського імперіялізму. Там, де є більша кількість українців й інших неросійських національних груп, від самого початку треба ставити на першому місці постулят формування національних революційних військових частин з повною внутрішньою автономією. Коли цього вимагає льокальна ситуація, вони ведуть спільні революційні дії (напр., на Далекому Сході, у фронтових смугах на чужому терені), творячи для цього відповідні спільні органи. Основним пляном для цих всіх національних військових формацій є перехід до рідного краю для участи в його визвольних змаганнях.

Цей самий принцип повинні застосовувати місцеві революційні сили й органи у відношенні до частин совєтської армії, які знаходяться в Україні під час революційного зриву. Тобто — усунення революційним порядком большевицького командування і больше-вицьких елементів, розв'язання совєтської військової системи, виділення, роззброєння і відсепа-рування, як полонених, усіх ворожих, чи небезпечних для визвольної революції елементів, а з решти формувати національні військові частини, чи цивільні групи. Одні з них можуть бути залучені до революційних дій на місцях, інші відразу спрямовуються в напрямі їх країн, залежно від обставин. Вся зброя і воєнні припаси належать насамперед українській революційній армії та співдіючим в її рамках відділам союзників. Військові формації союзних народів, які відходять до своїх