read-books.club » Бойовики » Трилогія смерті 📚 - Українською

Читати книгу - "Трилогія смерті"

180
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Трилогія смерті" автора Рей Бредбері. Жанр книги: Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 197 198 199 ... 208
Перейти на сторінку:
резонувати бодай із одним з вас.

— Зі мною, — почувся голос.

Усі ми перевели погляд на Незрячого Генрі.

— Підписуй контракт, — закликав Генрі, — але тільки після того, як він підпишеться під тим, що справді повірив кожнісінькому слову, котре злетіло з твоїх уст!

Мене підточили вагання, хоча за якусь мить усе ж нашкрябав свій маніфест.

Фріц покрутив носом, а тоді підписав.

— Ох, з тією Констанс, — пробубонів він. — Прокляття! Вона вривається у твою домівку й накидається на тебе, як клята змія. Хай тобі трясця! Кого гризтиме сумління, коли вона накладе на себе руки? Якого милого гнати світ за очі, перелякавшись власної телефонної книги, та з-під землі діставати усіх недоумків, котрі збивали її на манівці? Тебе б настрахала телефонна книга? Ісусе Христе, точно ні! Має ж бути цьому пояснення, чому вона все-таки ні сіло ні впало рвонула з місця і подалася в пошуки. Мотив. За віщо, хай тобі грець, усі ті старання, чого вона жадала домогтися? Зачекай.

Фріц затнувся, його обличчя враз пополотніло, а потім зайшлося рум’янцем.

— Ні. Так. Ні, бути цього не може. Ні. Так. Так і є!

— Що так і є, Фріце?

— Я лишень тішився, розмовляючи із собою, — мовив Фріц. — Радий, що прислухався до себе. Невже хтось іще щось вловив?

— Ти, Фріце, так нічого путнього й не ословив…

— Я розмовлятиму із собою, а ви можете розвішати вуха, ja?[226]

— Ja, — потакнув я.

Фріц протаранив мене позирком, діймаючи саме серце. А тоді погасив свою лють ковтком мартіні й сказав:

— Місяць чи два тому вона, важко дихаючи, прибрела до мого робочого стола. Здійняла крик, намагаючись вивідати, чи правда, що я почав працювати над новою стрічкою. Стрічкою, якій поки що придумав найменування. „Ja, — відповів я. — Ймовірно“. — „А для мене там щось знайдеться?“ — поспитала вона й обхопила мене за рамена, заходячись умощуватися на колінах». — «Ні-ні», — відсахнувся я. — «Але ж має щось перепасти. Просто повинно. Скажи мені, Фріце, яка ж?..» — Мені ніколи в світі не варто було нічого їй говорити. Однак я не втримався, споможи мені, Боже!

— Що то був за фільм, Фріце?

— Те, що я змислив, тебе жодним чином не стосується, — випалив я їй.

— Зрозуміло, проте, заради Бога, Фріце. Назви фільм!

Фріц ніби не чув, витрішки прикипівши до всипаних зорями небес, роздивляючись їх крізь товщу монокля; все ще розмовляв із собою, нам же залишалося підслуховувати.

— Та ти не потягнеш таку роль, — сказав їй я.

Вона розридалася.

— Прошу, — заблагала, — дай-но спробувати.

— Констанс, є ролі, які ти ніколи не зіграєш, ролі, в яких ніколи не вживалася.

Фріц пропустив ще один ковток зі склянки.

— «Орлеанська діва».[227]

— Жанна д’Арк!

— О Боже милостивий! — закричала вона. — Жанна! Та це чи не єдина роль, яку я справді прагнула зіграти! Вона має дістатися мені!

— Має дістатися мені! — промчало луною.

— Жанна!

Голос не вгавав у моїх вухах. Дощило. Збігала вода.

Дюжина запальничок запалахкотіла перед очима і сунула до скорботної, заплаканої жінки.

— Лишень завдяки своїм голосам я не впала у розпач! Із небес долинали дзвони, і луна від них розложисто розлилася полями. Промайнула безвітрям сільських околиць, мої голоси!

Підземна публіка видихала: Жанна.

Жанна д’Арк.

— Боже мій, Фріце! — скрикнув я. — Промов це ще раз!

— «Свята Іоанна»?

Я відскочив назад, перекинувши стілець. Фріц вів далі:

— Я сказав Констанс, що уже надто пізно. «Пізно ніколи не буває», — відповіла вона. Тоді ж я наважився сказати те, що вона кортіла почути: «Слухай-но сюди, я дам тобі змогу проявити себе. Впораєшся із випробуванням — гратимеш сцену зі „Святої Іоанни“ Шоу… так, це неймовірно, але коли впораєшся із завданням, вважай, роль твоя.» Вона виповнилася непевністю. Згодом заволала: «Зачекай! Я помираю! Зачекай, я повернуся!» — і зрештою хутко втекла.

Я поцікавився:

— Фріце, чи знаєш ти, що тільки-но сказав?

— Чорт забирай, авжеж! «Свята Іоанна»!

— Ісусе Христе, Фріце, невже ти не тямиш? Нас збило з пантелику те, що вона сказала отцю Реттіґану: «Я вбила їх, знищила їх! Допоможи мені їх поховати!» — кричала вона. Ми гадали, що йдеться про старого Реттіґана з гори Маунт-Лоу, Королеву Каліфію з Бункер-Гілу, але ні, в біса, вона не вбивала їх, а прагла домогтися підтримки, аби позбутися Констанс!

— Знову за старе взялася? — запитав Крамлі.

— «Допоможи мені вбити Констанс!» — просила Констанс. За віщо? Заради Жанни д’Арк! От тобі й розгадка. Та їй кров з носа треба було отримати цю роль. Увесь місяць вона готувалася до неї. Чи я помиляюся, Фріце?

— Дай-но хвильку, я вийму монокль і поставлю його знову на місце, — той очима впивався у мене.

— Диви, Фріце! Вона не була надто придатною для тієї ролі. Втім, знайшовся спосіб стати святою Іоанною!

— Якого милого затягуєш, говори!

— Чорт забирай, Фріце, вона просто мусила забратися від тебе якнайдалі, вернутись у далеке минуле, пильно глянути на своє життя. Вона повинна була розправитися зі своїми колишніми «я», винищити їх прояви один за одним, покласти на лопатки всіх примар для того, щоб коли з усіма Констанс буде покінчено, зуміла впоратись із випробуванням і, ймовірно, радше за все, тільки ймовірно, отримати роль. Їй жодного разу не діставалася схожа роль, жоднісінького за все життя. І от тепер випала немислимо велика нагода. Правда, скористатися нею можна було лише єдиним чином — убити своє пройдешнє, й сліду від нього не залишивши. Хіба тобі невтямки, Фріце? От тобі й розв’язка, пояснення того, що коїлося тут упродовж останнього тижня, що відбувалося з усіма цими людьми, із самою Констанс, чому вона то показувалася, то вислизала з поля зору, то знову з’являлася.

— Ні, ні! — оспорив Фріц.

— Так, так! — мовив я. — Розгадка була перед носом, але докумекав я тільки тоді, коли ти назвав ім’я. Образ святої Іоанни — це образ, який припасовувала до себе ледь не кожна жінка, що будь-коли жила на цій планеті. Це неможлива мрія. Зовсім недосяжна.

— Я буду проклятий.

— Аж ніяк ні, Фірце! — заперечив я. — Благословенний! Ти розкусив усе! І тепер, коли ми відшукаємо Констанс, то скажемо їй, що, ймовірно, радше за все, тільки ймовірно, у неї є шанс. Імовірно, не більше, — я урвав балачку, а по хвилі додав: — Фріце, дай-но мені відповідь.

— Яку?

— Що коли ні з того ні з сього Констанс вирине нізвідки, як Орлеанська Діва, і постане перед тобою напрочуд молодою, на диво зміненою, тоді даси їй роль?

Фріц скривився, мов середа на п’ятницю.

— Не тисни на мене, чорт би тебе побрав!

1 ... 197 198 199 ... 208
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трилогія смерті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трилогія смерті"