read-books.club » Сучасна проза » На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші 📚 - Українською

Читати книгу - "На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші"

312
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші" автора Еріх Марія Ремарк. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 197 198 199 ... 242
Перейти на сторінку:
вечері! Чи ти вже повечеряла?

— Ні ще! Я чекала на тебе.

— Але ж ти не повинна чекати на мене. Ніколи. Це просто жахливо — чекати на когось.

Вона похитала головою:

— Ти цього не розумієш, Роббі. Жахливо тоді, коли не маєш на кого чекати. *

Вона ввімкнула світло біля дзеркала.

— Тепер я мушу починати одягатись, а то не встигну. Ти теж підеш переодягтись?

— Пізніше, — відповів я. — Мені недовго. Дай мені ще трохи побути тут.

Я покликав до себе цуценя й сів у крісло біля вікна. Я любив сидіти отак тихенько й дивитись, як Пат одягається. Ніколи я так не відчував одвічної таємниці жінки, як тоді, коли вона безмовно вешталася по кімнаті, задумливо приміряла перед дзеркалом ту чи іншу одежину, цілком поринувши в себе, підсвідомо віддаючись чуттям своєї статі. Я не уявляв собі, щоб жінка могла пащекувати й сміятися, одягаючись. А якщо вона так робила, то їй бракувало таємничості й чарів вічної незбагненності. Я любив м’які, плавні рухи Пат перед дзеркалом; для мене було насолодою дивитись, як вона легко поправляла зачіску чи обережно й тонко, ніби стрілою, проводила олівцем по бровах. У ту мить вона скидалася на сарну, і на гнучку пантеру, і трохи на амазонку перед боєм. Вона забувала все навколо, обличчя її було поважне й зосереджене. Вона спокійно й уважно розглядала себе в дзеркалі, і коли підступала до самого нього, здавалося, ніби там уже не було ніякого відображення, ніби дві жінки — одна з сучасності, друга з присмерку минулих тисячоліть — сміливо й допитливо дивляться одна одній в очі одвічним, зрозумілим для обох поглядом.

У кімнату з кладовища долинав свіжий подих вечора. Я сидів мовчки, але пам’ятав усе те, про що недавно довідався, добре пам’ятав, — але, дивлячись на Пат, відчував, як гнітючий сум, що каменем лежав у мене на душі, раз по раз заливали хвилі шаленої надії, як він перетворювався на надію і змішувався з нею, одне переходило в інше — сум, надія, вітер, вечір і дів-чина-красуня між блискучими дзеркалами й свічниками… На мить мене охопило дивне почуття, наче тільки це й є справжнє життя в його найглибшому розумінні, а може, навіть і щастя: кохання з такою глибокою тугою, страхом за майбутнє і мовчазним усвідомленням небезпеки.

XIX

Я стояв на стоянці й чекав. Під’їхав на своїй машині Густав і став за мною.

— Ну, як твій цуцик, Роберте? — спитав він.

— Живе, як у Бога за пазухою, — відповів я.

— А ти?

Я невдоволено махнув рукою:

— Теж жив би, як у Бога за пазухою, якби більше заробляв. Уяви собі — за сьогодні два маршрути по п’ятдесят пфенігів.

Густав кивнув:

— Дедалі гірше й гірше. І так усюди. До чого ми доживемося?

— А мені так треба грошей! — сказав я. — Саме тепер! Багато грошей.

Густав почухав підборіддя:

— Багато грошей!.. — Потім поглянув на мене. — Чесним шляхом ніхто не розбагатіє, Роберте. Хіба спекуляцією. А якби спробувати на тоталізаторі? Сьогодні перегони. Я знаю там одне вищого класу кубло. Недавно поставив на Аїду й заробив у двадцять вісім разів більше.

— Що ж, мені однаково. Аби був якийсь шанс.

— А ти вже коли-небудь пробував?

— Ні.

— То в тебе ще чиста рука! Такою рукою можна спробувати. — Він глянув на годинник. — Ну що — поїдем? Якраз устигнемо.

— Гаразд! — Після операції з собакою я перейнявся великою довірою до Густава.

Приміщення контори, де укладалися угоди на заклади, було досить просторе. Праворуч містився тютюновий кіоск, а ліворуч — тоталізатор. Вітрина вся була завішена зеленими й рожевими спортивними газетами та надрукованими на машинці оголошеннями про перегони. Уздовж однієї стіни стояв довгий прилавок з кількома письмовими приладдями. За ним орудували троє чоловіків. Один щось кричав у телефон, другий бігав туди й сюди з якимись папірцями в руках, а третій, без піджака, у бузкового кольору сорочці з засуканими рукавами, у зсунутому на потилицю котелку з товстою чорною бразильською сигарою в зубах, сидів за прилавком і записував ставки.

На мій подив, там ніде було ногою ступити. Переважали люди найнижчого прошарку — ремісники, робітники, дрібні чиновники, кілька повій і сутенерів. Біля самих дверей нас зупинив якийсь чоловік у брудних сірих гамашах, сірому капелюсі й у заношеному сірому сюртуці.

— Фон Білінг. Ризикнемо, панове? Певний виграш!

— Як пальцем у небо, — відповів Густав, раптом зовсім змінившись.

— Усього п’ятдесят пфенігів, — наполягав Білінг. — Я особисто знаю тренера. Здавна… — додав він, помітивши мій зацікавлений погляд.

Густав уже вивчав списки учасників.

— Коли вийде бюлетень Отея[4]? — гукнув він до стойки.

— О п’ятій, — квакнув помічник.

— Філомена — добра кобила, — пробурмотів Густав. — Чудова коняка для далекого забігу. — Він аж спітнів від хвилювання. Раптом він спитав: — Що на черзі?

— Гоппегартен[5], — відповів хтось поруч.

Густав вивчав і далі списки.

— Для початку ми поставимо кожен по дві монети на Тріс-тана, цей переможе, — пояснив він мені.

— А ти маєш про перегони хоч якесь уявлення? — спитав я.

— Уявлення? — перепитав Густав. — Я знаю кожне кінське копито.

— І все ж ставите на Трістана? — сказав хтось поруч. — Єдиний шанс — Старанна Аізхен! Я особисто знаю її власника Джонні Бернса.

— А я сам власник стайні, де стоїть Старанна Лізхен, — відрубав йому Густав. — Я знаю її ще краще за нього!

Він назвав чоловікові за прилавком наші ставки. Одержавши квитанції, ми сіли ближче до буфету, де стояло кілька столиків із стільцями. Навколо нас гуло — яких тільки кличок не називали! Двоє робітників сперечалися про перегони в Ніцці, два поштарі вивчали інформацію про заклади в Парижі, а один візник вихвалявся, що він був колись берейтером. Лише один товстун, у якого волосся стирчало, як у їжака, байдуже сидів за столиком і поглинав бутерброди. Ще двоє, прихилившись до стіни, пожадливо дивилися на нього. Кожен із них тримав у руці по квитку, але їхні щоки були такі запалі, ніби вони три дні не їли.

Пронизливо задзеленчав телефон. Усі нашорошили вуха. Служник вигукував клички коней. Про Трістана ніхто на згадав.

— Хай йому чорт! — вилаявся Густав, почервонівши по самі вуха. — Переміг Соломон. Хто міг таке подумати, може, ви? — роздратовано звернувся він до прихильника Старанної Лізхен. — Ви теж були серед тих, хто його вихваляв.

Біля нас ніби з землі виріс фон Білінг.

— Панове, якби ви були послухали мене, я порадив би вам ставити на Соломона! Якщо хочете до наступного забігу…

Густав зовсім не слухав його. Він уже заспокоївся і

1 ... 197 198 199 ... 242
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші"