Читати книгу - "Гра престолів"

— Сер Бринден уже про це потурбувався, міледі,— самовдоволено посміхнувшись, озвався Теон.— Ще кілька чорнокрилих — і можна буде пиріг пекти. А пір’я лишу вам на капелюшок.

Кетлін мала би здогадатися, що сер Бринден сам усе передбачить.

— А що роблять Фреї, поки Ланістери палять їхні поля й руйнують тверджі?

— Були сутички між вояками сера Адама й лорда Волдера,— відповів Теон.— Менш ніж за день переходу звідси ми натрапили на Ланістерових розвідачів: ті лишилися годувати ворон, де Фреї їх повісили. Однак більша частина сил лорда Волдера скупчилася біля Близнючок.

Це дуже схоже на Волдера Фрея, гірко подумала Кетлін: не квапся, вичікуй, спостерігай, не ризикуй без нагальної потреби.

— Якщо він вступав у сутички з Ланістерами, мабуть, таки не збирається порушувати обітницю,— мовив Роб.

Але Кетлін ці новини не обнадіяли.

— Захищати свої землі — це одне, а виступити відкрито проти лорда Тайвіна — зовсім інше.

Роб знову повернувся до Теона Грейджоя.

— А Чорнопстругові не вдалося знайти іншу переправу через Зелений Зубець?

Теон похитав головою.

— Вода в ріці висока й бистра. Сер Бринден каже, вбрід її не перейти, не тут, на півночі.

— Нам конче потрібна ця переправа! — закипаючи, заявив Роб.— Ні, коні, думаю, змогли би переплисти річку, але не з озброєними вершниками на спині. Щоб переправити на той берег крицю — мечі, шоломи, лати, списи,— довелось би будувати плоти, а для цього потрібне дерево. І час. А лорд Тайвін рухається на північ...— він стиснув долоню в кулак.

— Дурний буде лорд Фрей, якщо спробує перепинити нам дорогу,— зі звичною своєю самовпевненістю озвався Теон Грейджой.— Нас уп’ятеро більше. Можемо просто взяти Близнючок, якщо треба.

— Це буде нелегко,— застерегла його Кетлін,— та й часу немає. Поки братимете замок в облогу, підійде з військом Тайвін Ланістер і нападе з тилу.

Роб перевів погляд з неї на Грейджоя, шукаючи виходу — і не знаходячи. На мить він здався молодшим за свої п’ятнадцять років — незважаючи на кольчугу, меч і щетину на щоках.

— А як би вчинив мій лорд-батько? — запитав він матір.

— Знайшов би переправу,— відповіла та.— Хай чого б це йому коштувало.

Наступного ранку до них приїхав сам сер Бринден Таллі. Важку кірасу й шолом, які він носив як лицар Кривавої брами, Чорнопструг поміняв на легшу кольчугу на шкіряній основі — з тих, у які вбираються розвідники, але плащ і досі був застебнутий на обсидіанового пструга.

З коня він зістрибнув із зосередженим обличчям.

— Під мурами Річкорину була битва,— сказав він і похмуро стиснув вуста.— Ми дізналися від полоненого розвідника Ланістерів. Царевбивця розбив Едмурове військо й погнав лордів Тризуба.

Серце Кетлін мов холодна рука стиснула.

— А мій брат?

— Поранений і полонений,— сказав сер Бринден.— Лорд Блеквуд з рештою вцілілих засіли в обложеному Річкорині, в оточенні війська Джеймі.

Роб мав роздратований вигляд.

— Ми маємо перетнути цю кляту річку, якщо сподіваємося не спізнитися та звільнити їх.

— Зробити це буде нелегко,— застеріг його Бринден.— Лорд Фрей усі свої сили зосередив у замку; брама замкнена й ґрати опущені.

— Чорти б його взяли,— вилаявся Роб.— Якщо цей старий дурень не поступиться й не пустить мене на той бік, то не лишить мені іншого вибору, як узяти замок штурмом. Якщо доведеться, я йому Близнючок на вуха натягну — побачимо тоді, як йому це сподобається!

— Зараз ти говориш, як ображений малюк,— різко мовила Кетлін.— Побачив перешкоду — і його перший порух кинутися на неї і збити. А лорд має добре затямити, що іноді мова корисніша, ніж меч.

Від такої прочуханки у Роба почервоніли щоки.

— Поясни, про що ти, мамо,— присоромлено мовив він.

— Фреї тримають Переправу вже шістсот років, і за шістсот років ще жодного разу не було, щоб вони не отримали належну данину.

— Яку данину? Чого він хоче?

Вона всміхнулася.

— Оце нам і слід з’ясувати.

— А якщо я не схочу платити йому данину?

— Тоді повертайся до Кейлінського Рову й виманюй лорда Тайвіна на бій... або відрощуй крила. Інших варіантів я не бачу.

Пришпоривши коня, Кетлін від’їхала, лишаючи сина міркувати над її словами. Не варто змушувати його почуватися так, мовби мати узурпувала його владу. «А ти навчив його, що мудрість важить не менше за мужність, Неде? — думала вона.— Ти навчив його схиляти коліна?» Цвинтарі Сімох Королівств повні сміливців, які цього уроку так і не затямили.

Вже аж під обід передовий загін здалеку побачив Близнючок — престол лордів Переправи.

Тут вода в Зеленому Зубці була глибока й бистра, але багато століть тому Фреї побудували через нього міст і добре збагатилися з того, що їм платили охочі за переправу. Міст — велетенська арка з гладенького сірого каменю — був широчезний, на ньому могли розминутися два вози; посередині мосту стриміла Водяна вежа, з якої добре прострілювалася і річка, і дорога — крізь стрільниці, бійниці й підйомні ґрати. Будували міст три покоління Фреїв, а коли закінчили, на обох берегах поставили міцні дерев’яні фортеці, щоб ніхто не переходив річку без дозволу.

Дерев’яні фортеці давно вже поступилися місцем мурованим. А ріку вже кілька століть стережуть Близнючки — два приземкуваті, потворні та грізні замки, схожі як дві краплі води та з’єднані арочним мостом. Підходи до них захищають високі мури, глибокі рови, окуті залізом дубові брами; міст обома кінцями впирається в міцні внутрішні фортеці; на обох берегах є барбакани і підйомні ґрати, а Водяна вежа захищає перехід.

Одного погляду Кетлін було досить, аби зрозуміти, що штурмом цей замок не взяти. Зубчасті стіни наїжачилися списами, мечами та стрілометами; у кожній амбразурі, у кожній стрільниці стояв стрілець, підйомний міст був піднятий, а ґрати опущені, брама зачинена на засув.

Побачивши, що на них чекає попереду, Великий Джон вилаявся. Лорд Рикард Карстарк мовчки пропікав замок очима.

— Штурмом узяти його не вдасться, мілорди,— оголосив Руз Болтон.

— В облогу теж — якщо немає війська, яке б оточило замок і з другого берега,— похмуро мовив Гелман Толгарт. На тому боці глибокої зеленої річки стояв західний замок-близнюк, наче віддзеркалення східного свого брата.— Навіть якби ми мали час. А ми, звісна річ, його не маємо.