Читати книгу - "Перспективи Української Революції"

В питанні спеціяльної революційної пропаґандивної і організаційної роботи всередині совєтської армії треба бути дуже стриманим. В нормальних часах, під час миру доцільно облишити всяку підпільну, зокрема організаційну діяльність в самій армії, щоб не викликати настороження ворога і не причинятися до ліквідації активного революційного елементу. Щоправда большевики знищують не тільки активний, але й потенційно небезпечний для них елемент. Але будь-які прояви існування й дії протибольшевицької організації всередині якоїсь військової частини викликають незвичайне загострення большевицьких протизаходів. В нормальних часах свідомі й організовані революціонери, що відбувають військову службу, чи є професійними вояками в совєтській армії, не повинні провадити в самій армії безпосередньої революційної діяльности, тільки вивчати своє оточення й умови та приготовлятися до майбутніх завдань. Пряму революційну акцію, політично-пропаґандивну, організаційну і бойово-оперативну треба розгортати у частинах совєтської армії в той час, як настане відповідна пора для підіймання загального революційного зриву, зглядно для протибольшевицьких виступів окремих військових частин у зв'язку з льокальною ситуацією, (напр., на фронті, революційні заколоти в окупованій країні і т. п.). Натомість у всіх періодах революційної акції треба докладати найбільших зусиль, щоб відповідною роботою поза рамками совєтської армії поширювати серед її активних і майбутніх вояків протибольше-вицьку революційну свідомість і підготову.

При розгляді елементів, які мають дані ввійти в склад дійових сил визвольної революції, ще треба згадати великі маси політичних в'язнів, засланців й інших політичне репресованих людей. Це великий, в більшості підготований революційний потенціял, щодо якого нема проблеми морально-політичної, чи організаційної мобілізації, тільки стоїть трудне питання його визволення й уможливлення йому активної участи в боротьбі. У цьому питанні обмежимось на двох загальних напрямних.

Поперше, при розгортанні більших бойових, зокрема повстанських дій на якомусь терені, до перших операцій належать акції рятування і звільнення всіх політичне ув'язнених з тюрем, концтаборів, таборів примусової праці, таборів полонених і т. п. По-друге, в загальному плануванні революційної боротьби, не тільки на Українських Землях, але й поза їхніми кордонами, зокрема у співдії з іншими поневоленими народами та з прихильними чужими державами, треба формувати спеціяльні відділи і переводити спеціяльні операції з метою зв'язку, визволення, допомоги і постачання для ув'язнених і запроторених у далеких концтаборах і теренах примусового поселення. У певній ситуації там можуть постати великі огнища революційних дій, а тоді наладнання з ними зв'язку, постачання, допомога у. з'єднуванні відокремлених огнищ в більші комплекси, творення шляхів переходу на відповідніші терени і т. п. — буде велике і трудне завдання, яке вимагатиме зосередженої дії з усіх боків.

До питань тактики і форм революційної боротьби. На протязі діяльности українського національного визвольного руху розвинулися три засадничі тактики боротьби, які стосувалися в різних її етапах і знайшли своє виразне оформлення ирк кінці минулої світової війни і в перші повоєнні роки. Вони є наступні: тактика підпільна, партизанська і повстанська. Побіч цих трьох основних типів існують ще їхні комбінації: підпільно-партизанська і підпільно-повстанська тактика. З'ясуємо коротко характеристичні риси цих відмін.

При підпільній тактиці ціла революційна організація і вся її внутрішня діяльність є глибоко законспіровані. Назовні виявляються тільки акти її безпосередньої боротьби з ворогом і деякі форми її ідеологічної, політичної і пропаґандивної роботи масового засягу. До таких наявних форм революційної діяльности підпілля належать зокрема різні бойові акції, як саботажні, протитерористичні й інші; засоби масової політично-пропаґандивної дії, як підпільні видання, листівки, поширювання революційних гасел написами, плякатами, тощо; масові акції, ініціовані й організовані підпільною організацією, демострації, страйки.

При партизанській тактиці головною формою революційної діяльности і боротьби є акція партизанських відділів. Партизанські акції мають звичайно характер бойовий, але в їхньому цілеспрямуванні може переважати момент політично-пропаґандивний, або мілітарний. Характеристичною рисою партизанської форми боротьби є те, що військові партизанські відділи не мають сталої бази на терені своїх бойових дій, діють рейдами, або мають підтримку з зовнішніх баз.

Партизансько-підпільна тактика полягає на комбінації цих двох родів на одному терені, або на застосовуванні на одних теренах однієї тактики, а на других — іншої. Отже, поруч підпільної організації, яка веде свою діяльність як звичайно, рівночасно оперують військові партизанські відділи, формовані, втримувані і керовані матірною підпільною організацією, або принаймні в щільній співдії з нею, якщо це будуть відділи іншого походження (наприклад, рейдуючі партизанські загони з інших теренів, відділи союзних народів в перемарші через даний терен, парашутні відділи під час війни і т. п.). Партизанську і підпільно-партизанську тактику й форму боротьби стосується звичайно у воєнний час в переходових стадіях, перед повстанським періодом, або при його звужуванні. Ця форма боротьби відзначається тим, що вона може завдати ворогові поважні удари й ударемнювати його пляни, зокрема мілітарні, малими, відносно, засобами. Але у визвольній революції вона не дає остаточного вирішення — усунення ворожої окупації й опанування країни революційними силами. Для цього треба перейти до повстанських форм боротьби.

Повстанська тактика і форма революційної дії відзначається двома головними прикметами. Поперше — формуванням і введенням у дію більших військових з'єднань, які формами своєї організації, узброєнням і методами дії більше зближені до регулярної армії, ніж партизанські відділи. Другою прикметою є те, що повстанська боротьба змагає до повного опанування, очищення від ворога і втримання якогось терену, як не цілої країни відразу, то бодай її частини. Повстанська боротьба, якщо вона розгортається на повну широчінь, охоплює цілу країну і має переможний розвиток, становить завершуючий етап визвольної революції. Вона межує безпосередньо з періодом державного будівництва, яке розпочинається вже під час боротьби, скоро тільки поважна частина національної території знаходиться в руках революційно-повстанських сил. Швидкий перехід від повстанських до державних форм дії і до державно-визвольної війни має важливе значення в сенсі міжнароднього права.

Повстанська тактика може бути застосована теж у менших маштабах і може мати характер тільки спроби переходу до загального повстання. В таких випадках найдоцільніше вживати комбінованих форм і тактики — підпільно-повстанської, або підпільно-партизансько-повстанської. Це значить, що побіч повстанських відділів і їхньої боротьби втримується в повній дії підпільну систему, організацію і підпільну тактику, зглядно теж і партизанські дії на деяких теренах.

В цілому розвитку революційного процесу ми розрізнили два основні його фази-періоди. Перший період затяжної революційної боротьби охоплює всі доцьогочасні етапи і триває далі до часу вирішнього повстання цілого народу. В доцьогочасному розвитку були етапи чисто підпільних, підпільно-партизанських і підпільно-повстанських форм дії, від яких треба було знову повернутись до чисто підпільної боротьби- з уваги на несприятливу міжнародню ситуацію і на таке ж саме внутрішнє становище в СССР.

Революційна боротьба в цій фазі має такі головні цілі:

1) Підготування цілого народу і його