Читати книгу - "Рукопис, знайдений у Сараґосі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Сам себе я ненавиджу і найближчих таврую,
Гріхи, вади огидні спогорда ганьблю я;
Пензель свій затоплю в фарби щонайчорніші,
Креслю сміло огидність пороків найгірших.
Та як з’явиться знову золотий ридван Феба
І заллє сяйним блиском чисту синяву неба,
Знов душа моя піснею Бога славити буде,
Знову в небо полине, а бруд світу забуде.
— Остання рима, — додав поет, — може, й не найкраща, але для імпровізації згодиться.
— Запевняю тебе, що я не бачу в цих віршах ніяких недоліків. Що більше, вони дуже повчальні; я скажу дону Бускеросу, що ти пишеш сатири, тільки коли йде дощ. Але як же я доберуся до тебе, прийшовши по сатиру? Сьогодні я увійшов єдиними сходами в цьому домі, які ведуть одразу на дах.
— Мій друже, в глибині подвір’я стоїть драбина, якою входять на горище, де погонич мулів зберігає запас соломи і ячменю. Звідти можна дістатися до мене, ясна річ, тільки тоді, коли горище не переповнене. Останнім часом ця дорога недоступна, і обіди я дістаю через віконечко, в якому ти мене бачиш.
— Ти, мабуть, дуже нещасний, що живеш у такому приміщенні.
— Нещасний? Як я можу бути нещасним, якщо моїми віршами захоплюється двір, а все місто тільки про них і говорить?
— Гадаю, однак, що говорять також і про свої власні справи.
— Звичайно, без сумніву; однак мої вірші є джерелом усіх розмов, а ще важливіше, що люди постійно їх собі пригадують, наводять уривки, які одразу стають прислів’ями. Звідси можна побачити книгарню Морено: люди заходять туди для того, щоб купувати мої твори.
— Я не збираюся заперечувати тобі; я лиш припускаю, що коли ти пишеш сатири, у тебе тут не буває надто сухо.
— Коли дощ іде з одного боку, я переходжу на другий бік, а зрештою, я часто навіть узагалі його не помічаю. А зараз прошу тебе, залиш мене самого; я вже стомився розмовляти прозою.
Тож я покинув поета й подався до банкіра Моро. Увійшов на перший поверх і спитав камердинера герцоґа Санта-Маури. Хлопець, який обслуговував герцозьких слуг, скерував мене до одного лакея, той до іншого, а вже той до камердинера. Незабаром на моє превелике здивування мене провели до герцоґа, якого саме одягали. Я бачив його через хмару пудри; він розглядав себе в дзеркалі, тримаючи в руках різнокольорові банти. До мене він звернувся досить шорстко.
— Хлопче, — сказав він, — тебе відшмагають різками, якщо ти негайно не скажеш, звідки ти й хто тобі дав пакунок, який ти приніс.
Це мене дещо збентежило. Я сказав, що прийшов з палацу Авіли, де живу разом з кухарчуками. Герцоґ багатозначно подивився на камердинера й відправив мене, давши кілька монет.
Мені ще залишалося побувати в корчмі «Під Мальтійським Хрестом». Ґаспар Суарес вже приїхав з Кадикса й розпитував про сина. Йому сказали, що Лопес мав дуель з одним дворянином, з яким щоденно обідав, що той дворянин потім поселився у нього, познайомив його з жінками легкої вдачі й що одна з тих жінок викинула його з вікна своєї квартири.
Ці новини, частково правдиві, частково вигадані, стали для Суареса таким болючим ударом, що він замкнувся у себе, наказавши нікого не пускати. Управителі торгових домів, які підтримували з ним відносини, приходили запропонувати йому свої послуги, але він нікого не приймав.
Я пішов до Бускероса, який призначив мені зустріч у торговця винами напроти цирульника, і розповів про все, що я зробив. Бускерос запитав мене, звідки я дізнався про пригоди Суареса. Я відказав, що той сам мені про них розповів. Бускерос небагато знав про родину Суаресів і її суперництво з домом братів Моро, тому я розповів йому все в деталях. Уважно вислухавши мене, він сказав:
— Ми повинні продумати новий план дій, він складатиметься з двох окремих частин. Спершу треба посварити герцоґа Санта-Мауру з родиною Моро, а потім помирити цих останніх із Суаресом.
Щодо першої частини цього плану, то для її виконання вже багато чого зроблено. Але перш ніж я тобі все поясню, треба спершу розказати про певні обставини, пов’язані з родом де Авіла.
Теперішній герцоґ Авіла в роки своєї молодості був одним із найбільш блискучих придворних, обсипаний милостями й навіть довірою монарха. Рідко буває, щоб молодь не хизувалася здобутими перевагами, а герцоґ зовсім не був винятком із загального правила. Він вважав себе вищим від ґрандів, яким був рівний, і вирішив поріднитися з монархом.
Тут Бускерос перервав розповідь і сказав мені:
— Малий жебраче, як це сталося, що я опускаюся до розмов з тобою про справи, що не повинні обходити людей з нижчих верств, серед яких ти народився? Адже ти, без сумніву, мало чого досі знав про дворян.
— Дорогий учителю, — відповів я, — я не знав, що повинен доводити своє
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рукопис, знайдений у Сараґосі», після закриття браузера.