Читати книгу - "Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели"

жага легкого збагачення (“Стрижений вовк”), користолюбство (“Шлюбна контора”), тупість чи надмірна довірливість (“Індіанський лікар”). Іронічне ставлення до стандартів буржуазного суспільства та нестримний дух авантюризму, що завжди супроводжують цих безтурботних героїв, надають їм певної привабливості. Навіть у тому разі, коли “благородний шахрай” сам опиняється в ролі жертви власного хитромудрого задуму, він викликає у читачів скоріше іронічну посмішку, аніж злорадний сміх (“Свиняча етика”, “Сільська розвага”, “Нещасливий трест”). Порівняно з тими грандіозними спекуляціями та зловживаннями, до яких у реальному житті вдалися фінансові магнати і деякі політики, зухвалі авантюри і кумедні трюки Джефа Пітерса та Енді Такера виглядають майже як безневинні жарти. До речі, ця парочка винахідливих пройдисвітів суттєво відрізняється від справжніх злочинців, які завдяки художній майстерності О.Генрі викликають у читачів обурення, відразу й осуд. Саме таким, зокрема, є саркастично змальований Акула Додсон, що розбагатів завдяки грабіжництву та цинічному вбивству спільника (“Дороги, які ми вибираємо”).

Серед тем, які розробляє у своїй новелістиці О.Генрі, варто також згадати тему мистецтва та літературного ремесла. Творчі особистості завжди змальовуються ним зі щирою приязню і симпатією, при цьому, як правило, акцентується не стільки сила таланту, скільки тонка духовна організація таких натур (“Жертви любові”, “Останній листок”, “Винарня і троянда”). Коли ж у своїх новелах О.Генрі торкається питань власне літературної творчості, то гумористична тональність нерідко поступається місцем гострій іронії і навіть уїдливому сарказму. Така зміна тональності мала, безперечно, тверду світоглядну основу і зумовлювалась життєвою реальністю.

Як свідчать спогади друзів новеліста, він завжди з деяким роздратуванням сприймав рекомендації редакторів та зауваження літературних критиків. Показовим є, приміром, такий випадок з його письменницької біографії: після того, як редакція повернула йому оповідання “Значок полісмена О.Руна” з рекомендацією більш детально змалювати респектабельний побут суспільної еліти, він відповів на це суто по-письменницьки — написав пародійну новелу “Обід у ... — чи пригоди з власним героєм”. Відверте висміювання стандартів “благопристойної” літератури, віртуозне пародіювання стильових кліше, штампів і модних тенденцій відчувається і в таких новелах, як “Любов і белетристика”, “Не література”, “Сповідь гумориста”, “Теорія і практика” та ін. Особливу насолоду знавцям літературних традицій спроможні подарувати ті оповідання О.Генрі, де він вдається до комедійного потрактовування відомих жанрових канонів і популярних сюжетних мотивів та пропонує читачеві блискучу гру різноманітними літературними алюзіями і ремінісценціями (“Громила і Томмі”, “Пригоди Шемрока Джолнса”, “Слідами вбивці, або Тайна вулиці Пешо”, “Сищики”).

Кожен із героїв О.Генрі, незалежно від соціального статусу, характеру чи життєвого досвіду, спроможний викликати непідробний читацький інтерес. Виліплений зі звичайної глини сірої повсякденності, він волею автора якоїсь миті може перетворитися на справжнісінького героя, який вражає неординарністю вчинків, нестандартністю думок, або ж несподіваним поворотом власної долі. Згадаймо, приміром, одного з персонажів новели “Знайдене виправлення” — сищика Вена Прайса, який протягом довгого часу старанно вистежував неперевершеного зломщика сейфів Джиммі Валентайна і зрештою досяг жаданої мети, але за мить до тріумфу, добровільно відмовився від заслуженої перемоги. Вражений несподіваним вчинком злочинця, який пожертвував власним щастям заради життя чужої дитини, Бен Прайс відпустив його на волю, виявивши при цьому істинне благородство.

Герої О.Генрі — звичайні американці: напівголодні продавщиці, підприємливі бізнесмени, честолюбні актриси, бідні художники, сміливі ковбої, азартні золотошукачі, нещасні бродяги та винахідливі авантюристи. Вони водночас і типові, і екстравагантні. Більшість із цих персонажів є типами, а не особистостями, оскільки їм бракує багатовимірності й психологічної динаміки. Вони діють, “не змінюючи свого обличчя, повністю підкоряючись волі автора... В пам’яті залишається чіткий відбиток образу, в якому з вражаючою точністю співвіднесені реалістична, побутова правдоподібність і внутрішня умовність, гостра, невичерпна театральність”. Втім, і сам новеліст називав своїх героїв “людьми-маріонетками”, цілком свідомо вибудовуючи художні образи на якихось яскравих прикметах-деталях, що надовго залишаються в пам’яті читача. Змальовані в натуральну величину образи-типи О.Генрі є водночас і правдоподібними, і штучними. Приземлені побутовою достовірністю, вони здаються нам зовні знайомими і до певної міри зрозумілими, втім, несподіваність їхніх вчинків, той самий славнозвісний фінальний акорд О.Генрі, інколи перевертає наші уявлення про окремих героїв та логіку їхніх вчинків. “О.Генрі мав чимало тих якостей, якими має бути наділений справжній великий письменник ... Він ніколи не втомлювався цікавитися людьми і йому завжди вдавалося зробити людей нестомлююче цікавими” — писав відомий американський літературознавець Г. Бейте.

Попри те, що О.Генрі свідомо відмовляється від психологізації характерів і завжди зберігає позицію стороннього спостерігача, який ставиться до героїв з поблажливою добродушністю та іронією, його новели спроможні викликати цілу гамму емоцій, почуттів і психологічних вражень. Саме тому, очевидно, дехто з сучасних дослідників усе ж таки не відмовляє письменникові у художньому психологізмі, наголошуючи насамперед на його блискучій психологічній грі з читацькими очікуваннями.

Глибоке розуміння психології потенційного читача, дивовижний дар помічати смішне і забавне у банальній повсякденності, тонке розуміння природи й потенційних можливостей новелістичного жанру дозволили О.Генрі створити оригінальний художній феномен — своєрідну і неповторну модель новели. Органічно засвоївши досвід своїх визначних попередників — американських новелістів XIX ст. Вашингтона Ірвінга, Натаніеля Готторна, Едгара По, Брет Гарта, — він переосмислив деякі канони жанру, започаткувавши одну із двох найпродуктивніших ліній подальшого розвитку національної новелістичної традиції. Ця лінія характеризується привнесенням до художнього простору “короткої історії” потужної гумористичної стихії, елементів літературної пародії та іронії.

Однією з найважливіших новацій О.Генрі стала гра з жанровою схемою новели. Майстерно використовуючи обов’язковий для новелістичного жанру ефект “фабульної пружини”, письменник збагачує жанровий арсенал таким цікавим елементом, як “подвійна розв’язка”. Причому така розв’язка може бути мотивована як логікою подій (“Вождь червоношкірих”, “Останній листок”), так і випадковим збігом обставин (“Різдво з несподіванкою, “Зелені двері”), як раптовою зміною в душі героя (“Знайдене виправлення”, “Винарня і троянда”), так і приголомшливим вчинком одного з персонажів (“Як ховався Чорний Вілл”, “Індіанський лікар”, “Провісник весни”).

Творчому методу О.Генрі притаманна “ексцентрична примхливість уяви, маски-типи, пародійна оголеність новелістичної конструкції, схильність виводити за логічні межі недоладності тих чи інших сторін буття, які приховуються під виглядом закону і порядку”. Великодушний сентименталіст і блискучий майстер іронії та пародії, О.Генрі створив своєрідний американський міф, в якому присутні реальні прикмети повсякденного життя, відкриваються певні грані філософських істин та відчутно проступає щира людяність.

Стилістична манера О.Генрі є яскравою і самобутньою. Уникаючи розлогих описів, віддаючи перевагу мовній лаконічності та високій подієвій динаміці, він завжди залишається неперевершеним оповідачем. Його мова вражає не тільки дивовижним лексичним багатством, майстерною грою зі словом, але й стилістичною розкутістю, різноманіттям алюзій та ремінісценцій. Майже всі біографи письменника згадують, що з юнацьких років він постійно мав при собі тлумачний словник Вебстера, до якого ставився з