Читати книгу - "Феномен Фенікса"

Та ще й волосся у них немає, зубів їм бракує, а ноги у них такі, що й ходити ними годі! Та ще й у кожного з них всього лише по одній голові, тоді як для думання необхідно мати дві. Аж шкода їм стало людей з планети Земля, тож вирішили вони прозивати їх одноголовими бідолахами, не здатними навіть на контакт. Ось такі до нас прилітали одного разу інопланетяни…»

Вчителька закінчивши читати, звернулася до класу.

— А тепер, діти, поміркуємо разом. Щодо одноголових то зрозуміло, бо ми, люди, й справді одноголові — прошу не сміятися. Тихо-тихо! Але чи знаєте ви таких людей, що їх відобразив у своєму оповіданні «Бідолах із планети Земля» Сашко Півень? Себто без волосся, без зубів і з ногами, якими неможливо ходити? Що це за дивні люди?

В класі запанувала зосереджена мовчанка, що іноді порушувалися, лише таким же напруженим сопінням. Потім діти почали соватись, перешіптуватись, то там, то там хтось несміливо озивався:

— Н— не… знаємо.

А відмінниця Оля Павлюк, схопившись, твердо заявила:

— Таких людей, яких відобразив у своєму оповіданні Сашко Півень без волосся, без зубів і з негодящими ногами, якими не можна ходити на планеті Земля немає!

— А ось і є! А ось і є! — вигукнув юний автор оповідання «Бідах з планети Земля» й почервонів, бо всі на нього подивилися.

— А ось і немає! — гнула своє Оля Павлюк, яка в їхньому 5 «а» клісі знала все, що треба знати зразковій учениці п’ятого «а» класу. — Це все авторова… фантазія!

— Сама ти… фантазія! — вдався до некоректного пасажу Сашко. — В тебе немає таких людей!

— Можна подумати, що вони в тебе є! — не здавалася Оля.

В класі стало тихо— тихо, всі запитливо давилися на Сашка, готові ось-ось розсміятися, бо наперед знали, що й справді в Сашка таких людей, що він описав, немає.

— Є! — затявся на своєму автор тієї фантазії про інопланетян та їхній приліт до села. — Не вірите, ходімо до мене додому і я вам покажу… Це мій молодший братик Вітько. Йому два місяці від роду. У нього справді ще немає волосся, зубів йому бракує, бо ще вони в нього не виросли і ходити він не може, бо й ноги його ще не тримають, балакати він теж ще не здатен, тому тільки кричить і кричить. А іпланетяни, хоч вони й дуже розумні, бо в них аж по дві голови в кожного, подумали, що всі люди на Землі такі. Ще й назвали нас бідолахами! А ми не бідолахи, правда ж, Галино Михайлівно? — повернувся Сашко до вчительки. — Ми ті, як його… хомо сапієнси. Люди розумні!

Увесь п’ятий «а» клас дружно подивувався: ах, який, виявляється, розумний цей Сашко Півень, хоч і має всього лише одну голову! Бо ви навіть знає, як люди по-науковому називаються. Хоч і в п’ятий клас ходить, а вже той, як його… справжній хомо сапієнс! Людина розумна. А його фантастичне оповідання «Бідолах з планети Земля» як краще було вміщене на Інтернет-сайті школи під рубрикою «Літературна студія «Пролісок». Знали б про це інопланетяни з якогось там сузір’я — Рака чи Скорпіона, — які прилітали в те село, то не казали б у два свої роти, що хомо сапієнси планети Земля якісь вам… бідолахи! Пхе! Самі вони бідолахи, хоча й двоголові!

А менший братик у Сашка таки й справді є. І йому справді усього лише два місяці від роду і тому в нього ще немає волосся та зубів, а ніжки такі слабенькі, що він і ходити не може. Та ще й не вміє. Як і балакати, ясна річ, він ще не навчився, тому й кричить… З ним не тільки інопланетяни, а й сам Сашко ще не може контактувати, бо не тямить братикової «мови». Хіба, що Сашкова мати може, бо на те вона й мати. Але Вітько, Сашків братик неодмінно виросте, всього навчиться і стане справжнім хомо сапієнсом, людиною розумною!

І як про те не здогадалися інопланетяни, які й в своїй тарілці прилітали з якогось там сузір’я (Рака чи Скорпіона) у їхнє село? А ще двоголові, тож мають чим хоч іноді, а думати.

КОРОЛЕВИЙ ЦВІТ

Жив та був собі добрий король. Чому добрий, запитаєте ви? А Бог його знає чому. Мабуть, від природи таке трапляється, що й серед монархів іноді добрі попадаються. А може, від батька-матері таким вдався…

Все в нього було. Навіть улюблені квіти біля його палацу росли-квітли. І серед них на першому місці його улюбленець — королевий цвіт. Мати-королева, яка дуже-дуже любила квіти, завжди їх висівала. Власноруч. І дуже з того пишалася. І син-король вдячний був матусі за королевий цвіт. Отож, як уже мовилось, все в нього було, і добре королівство було і саме добро було, а ось дітей у нього не було та й не було. А чого — хто про те скаже? Навіть най-найвсезнаючі вчені, які навіть таблицю множення знали напам’ять у тому королівстві, а й вони не могли знати чому. «Бог не дає», зрештою, мудро