read-books.club » Бойовики » Чорний дім 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорний дім"

197
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Чорний дім" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 193 194 195 ... 212
Перейти на сторінку:
— залишилося вже не так-то й багато з’ясовувати. Фактично зрозуміти залишилось одну-єдину річ. Ігноруючи Шнобеля і Дейла, він крокує до заплаканого батька Тая.

— Фреде.

Фред, похитуючись, продовжує схлипувати.

— Фреде, якщо ти хочеш ще коли-небудь побачити свого хлопчика, то візьми себе в руки і послухай мене.

Фред здіймає погляд, у нього на голові досі безглузда маленька бейсбольна кепка.

— Що це, Фреде?

— Це, мабуть, приз за участь у змаганні, які проводяться щоліта, — Пивний Конкурс. Але я не знаю, як Тай міг виграти перший приз. Кілька тижнів тому він повторював безупинно, що забув подати дані, він навіть запитав, чи я не зареєстрував його, а я, а я… ну, я гаркнув на нього. — Від цих спогадів, сльози починають бігти щоками, що заросли щетиною. — Це було приблизно в той час, коли Джуді ставала… дивною… я хвилювався за неї і просто… накричав на нього. Розумієте? — Груди Фреда здіймаються. Він ковтає сльози, і його адамове яблуко бігає вгору-вниз. Він витирає рукою очі. — А Тай… все, що він сказав: «Усе гаразд, татку». Він не розсердився на мене і не образився. Тому що він такий хлопчик, ось так.

— Як ти знав, що це треба принести мені?

— Твій друг подзвонив, він сказав мені, що листоноша приніс мені те, що я маю віднести тобі сюди. Перш ніж ти поїдеш. Він назвав тебе…

— Він назвав мене «Джек-Мандрівник»?

Фред Маршалл з подивом дивиться на нього.

— Саме так.

— Гаразд, — говорить Джек м’яко, майже розсіяно. — Ми збираємося врятувати твого хлопчика.

— Я зараз. У мене в пікапі гвинтівка…

— І там вона і залишиться. Їдь додому. Підготуй йому кімнату. Підготуй кімнату для своєї дружини. І дай нам спокійно зробити те, що ми маємо зробити. — Джек спочатку дивиться на Дейла, тоді на Шнобеля. — Давайте, — каже він. — Поїхали.

Вже за п’ять хвилин авто капітана ВПФЛ поспішає на захід по Шосе-35. Просто перед ними, як почесний караул, — Шнобель і Док їдуть пліч-о-пліч, сонце відбивається від хромованої сталі на їхніх байках. Густе листя дерев нахилилось з обох боків дороги.

Наближення до Чорного Дому означено посиленням гудінням, яке чує Джек. Він навчився відсторонюватися від будь-якого шуму, щоб той не впливав на процес мислення. Але все одно він страшенно неприємний.

Дейл дав йому «Руґер-357» — службову зброю відділку поліції, — який він встромив за пояс джинсів. Джек був здивований, наскільки легко йому було тримати його в руці, неначе він був його власний. Зброя навряд чи знадобиться їм у світі за Чорним Домом, але спершу їм треба туди дістатись, чи не так? Зі слів Шнобеля і Дока зрозуміло, що дійти туди буде не так-то вже й легко.

— Дейле, в тебе є кишеньковий ніж?

— У бардачку, — каже Дейл. Він дивиться на довгий пакунок на колінах Джека. — Я так розумію, ти хочеш розпечатати його.

— Правильно розумієш.

— Можеш тим часом пояснити кілька речей? Наприклад, коли ми дістанемося до Чорного Дому, то нам варто очікувати, що Чарльз Бернсайд вискочить із потайних дверей із сокирою в руках і почне…

— Дні, коли Чаммі Бернсайд кидався на людей, — у минулому, — каже Джек. — Він мертвий. Тай Маршалл убив його. Саме це ми і відчули перед «Сенд Бар».

Авто шефа так сильно вихляє по всій дорозі, що Шнобель озирається, дивуючись з того, що бачить у дзеркалі заднього виду. Джек різко і швидко махає йому — їдь далі, не хвилюйся за нас — і Шнобель знову дивиться вперед.

— Що? — Дейл задихається

— Хоча старий був поранений, Таю, чорт забирай, все одно довелось застосувати чималу сміливість. Сміливість і спритність водночас. — Джек вважає, що Генрі ослабив Бернсайда, а Тай прикінчив його. Джордж Ретбун, безсумнівно, назвав би це «подвійним аутом».

— Як…

— Витягнув з нього нутрощі. Голими руками. Рукою. Я більше ніж переконаний, що одна його рука, так чи інакше, прикута.

Якусь мить Дейл мовчить. Він спостерігає, як мотоциклісти попереду звертають і вітер розвіває волосся, що виглядає з-під шоломів — обов’язкових аксесуарів за законами штату Вісконсин. Джек тим часом розрізає коричневий обгортковий папір і бачить, що під ним ховалася біла картонна коробка. Всередині щось совається туди-сюди.

— Тобто десятирічний хлопчик витягнув кишки серійного вбивці. Серійного канібала. І ти в цьому переконаний.

— Так.

— Як на мене, то в це дуже важко повірити.

— Якщо порівнювати з батьком, то думаю, я тебе розумію. Фред… — Йому на думку спадає слово «слабак», але це нечесно і неправильно. — Фред добросердечний, — каже Джек. — Проте, Джуді…

— Має твердий характер, — каже Дейл. — Мені розповідали.

Джек сухо посміхається. Гудіння, що прикуте до маленької частини його мозку, верещить, як пожежна сирена. Вони вже майже на місці.

— Так і є, — каже він Дейлу. — Хлопчик такий же. Він… хоробрий. — Це те, що він каже, але думає: він принц.

— І він живий.

— Так.

— Закутий десь у хліві.

— Правильно.

— За домом Бернсайда.

— А-га.

— Якщо, я правильно орієнтуюсь, то це має бути десь у лісі поблизу Шуберт і Ґейл.

Джек посміхається і нічого не каже.

— Гаразд, — прикро говорить Дейл. — Що я сказав не так?

— Не має значення, і дуже добре, оскільки це неможливо пояснити. — Джек лише сподівається, що свідомість Дейла встоїть перед тим, що їм доведеться пережити найближчим часом.

Він нігтем розрізає скотч, яким обмотано коробку. Там повітряно-пухирчаста плівка, він витягає її і дивиться на приз Тая Маршалла зі Свята Пива — приз, який він виграв, хоча й ніколи не реєструвався в конкурсі.

Джек зітхає від благоговіння. Він по-дитячому реагує на предмет, який бачить, хоча не грав у бейсбол, відколи виріс з «Малої Ліги». В цій битці є щось, чи не так? Щось, що говорить нам про звичайну віру в силу боротьби і шляхетність своєї команди. Команди — господарів поля. Правосуддя і безневинності. Безперечно, Бернард Маламун знав про це; Джек читав його твір «Природжений майстер» багато разів, і кожен раз сподіваючись на інший кінець (і коли у фільмі він його таки дочекався, то зненавидів його), йому завжди подобався той факт, що Рой Хоббс назвав свою битку «вундеркіндом». І нехай

1 ... 193 194 195 ... 212
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний дім», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорний дім"