Читати книгу - "Джозеф Антон"

Аніс Рушді до Неґін також мав дружину. Вони були незвичайними з огляду на їхній клас, місце і час у тому сенсі, що обоє одружувалися двічі. Про першу Анісову дружину дітям розповідали тільки як про сердиту жінку, з котрою він увесь час сварився. (Діти знали, що їхній батько також був дуже сварливий.) Вони також знали про велику трагедію. В Аніса з першою дружиною народилася донька, себто їхня єдинокровна сестра, імени якої їм ніхто не називав. Одного вечора перша дружина зателефонувала Анісові й сказала, що дівчинка дуже хвора і може померти, а він подумав, що то вона вигадала такий собі привід, аби заманити його до себе, тому не надав її словам жодного значення, а дівчинка тим часом померла. Коли ж довідався про смерть доньки, то побіг до будинку першої дружини, але вона навіть на поріг його не пустила, хоча він з усієї сили гримав кулаками в двері, ридаючи як мале дитя.

Чому Аніс з Неґін побралися, залишалося для сина загадкою. Для їхніх дорослих дітей цей шлюб видавався дуже нещасливим; татове дедалі більше розчарування життям виражалося у нічних нападах п’яної люті, від яких матері ледь удавалося захистити дітей. Не раз стар-ші діти, Самін і Салман, пробували вмовити батьків розлучитися, аби вони, діти, могли втішатися товариством мами чи тата без побічних ефектів їхнього нещасливого життя. Аніс і Неґін не послухалися дітей. Між ними було щось таке, що вони обоє, попри нічну колотнечу і страждання, вважали «коханням», а оскільки і він, і вона вірили у це, то можна сказати, що кохання таки було. Якась велика таємниця лежить в осерді близькости людей, якимсь незбагненним чином кохання виживає серед нелюбови: ось чого він навчився з життя своїх батьків.

А ще такого: якщо обоє ваших батьків були раніше одружені, а тоді нещасливо жили, «одне одного кохаючи», то ви виростаєте з вірою у нетривкість кохання, у те, що кохання — це значно темніше, грубіше, менш приємне і менш утішливе почуття, ніж про нього говориться у піснях і фільмах. А якщо це правда, то які уроки з його життя з кількома розірваними шлюбами отримають його сини? Його друг одного разу сказав, що трагедією є не розлучення, а життя у нещасливому шлюбі. Проте біль, якого він завдав матерям своїх дітей, тим двом жінкам, які кохали його понад усе, не давав йому спокою. Він не звинувачував своїх батьків у тому, що вони стали для нього поганим прикладом. Не хто інший, але він це вчиняв, тож йому і відповідати. Хай би яких ран завдало йому життя, проте рани, завдані ним Кларисі й Елізабет, були болючішими. Він кохав їх обох, однак його кохання виявилося недостатньо сильним.

Він любив своїх сестер, вони всі любили одне одного, проте їхні зв’язки також не стали довічними. Вони із Самін залишалися найближчими. Коли вони були дітьми, то він був надто чемним хлопчиком, а вона — пустотливою дівчинкою. Він разом з батьками завжди витягував її із якихось халеп, а вона билася з його кривдниками. Якось тато одного з хлопчиків, з яким вона почубилася, такий собі Моган Матган, прийшов до них додому на Віндзор-віллу й поскаржився Анісові. «Твоя донька так штовхнула мого малого, що він аж упав!» — люто вигукнув він. Аніс тільки розреготався. «На твоєму місці, -радив він скаржникові, — я б так голосно про це на казав, а раптом хтось почує».

Зв’язок між ними ніколи не слабшав, однак поступово вони почали усвідомлювати, що їхню сестру Банно -справжнє її ім’я Невід, але в сім’ї її завжди називали Банно — це зачіпає. Вона була на п’ять років молодшою за нього і на чотири роки молодшою за Самін, і в дитинстві вони часто не брали її до свого гурту. Потім вона страшенно посварилася і з ними, і з батьками, а тоді поїхала до Каліфорнії, якнайдалі від усіх. Він часто з великим жалем думав про свою «втрачену» сестру, проте вона вибухала в його житті так несподівано, що він знову сахався її. Якийсь час вона носилася з божевільною думкою, буцімто вони із Самін обвели її навколо пальця зі спадком і погрожувала таки вивести його на чисту воду. Йому довелося просити своїх юристів застерегти її від цього, тож опісля вона тривалий час з ним не спілкувалася. Наймолодша сестра Набіла, у сім’ї її називали Ґульджум, в юності була неймовірною красунею й талановитим інженером-будівельником, однак душевна неврівноваженість зруйнувала її кар’єру, шлюб, стосунки з сім’єю і, зрештою, саме її життя — вона почала жувати тютюн, зловживати ліками, дуже багато їсти, аж поки її врода не була похована під горою жиру, а тоді — як це сумно! — її знайшли мертвою у ліжку; ось як буває — наймолодша з них пішла від них першою.

У його родині самої любови замало.

Настала десята річниця бредфордського книгоспален-ня, відтак десята річниця фетви. — Десять років! — подумав він. — Як швидко плине час, коли іде потіха, — а звичайні люди видавали свої звичайні звуки. Містер Шаббір Ахтар, якого «Індепендент» назвала «блискучим» мислителем, заявив, що тепер вони не спалюватимуть «Сатанинських віршів», бо не почуваються «ображеними». (У наступні роки багато британських мусульман, серед них і зловороже налаштовані, казали про помилковість кампанії проти роману. Дехто вказував тільки на помилку в тактиці, поза-як письменник став ще відоміший, і це тільки збільшило кількість проданих книжок, однак інші заходили настільки далеко, що твердили, буцімто переконалися у важливості захисту свободи слова.) На день святого Валентина Іранські стражі революції заявили в Тегерані про «невідворотність виконання фетви», а Санаї Щедрий підтвердив, що його «знищення» не знято з порядку денного. Зате жодного маршу, жодного зібрання під мечетями, жодного старшого аятоли з кривавою проповіддю. Тож усе минулося значно тихіше, ніж він побоювався.

Він продовжував тиснути на поліцію, щоб одержати більше свободи. Тепер, коли Френк Бішоп працював на нього, себто був на його утриманні, то, очевидно, міг би перебрати на себе більше їхніх обов’язків і в такий спосіб зекономити більше державних коштів? Він дізнався достатньо багато про різницю між «загрозою» і «ризиком», аби знати, що ризик,