Читати книгу - "Бенкет круків"

— Він був порядною людиною,— почав Сем... та щойно вимовив ці слова, як збагнув, наскільки вони неправильні.— Ні. Він був видатною людиною. Мейстром з Цитаделі, який вдягнув ланцюга і дав обітницю, і побратимом Нічної варти, вірним до кінця. При народженні він отримав ім'я звитяжця, який загинув замолоду, та хоча сам він прожив довго-довго, його життя було не менш звитяжним. Не було людини мудрішої, лагіднішої, добрішої. За роки його служби на Стіні прийшло й пішло з дюжину лордів-командувачів, а він завжди лишався поряд, щоб дати пораду. Був він радником і королям. Він і сам міг би стати королем, та коли йому запропонували корону, він попросив віддати її його молодшому братові. Скільки людей отак учинило б? — Сем відчув, що на очі набігають сльози, а голос от-от зірветься.— Він — кров од крові дракона, але вогонь у ньому перегорів. Звали його Еймон Таргаріен. Але варті його кінець.

— Але варті його кінець,— пробурмотіла за ним Жиллі, гойдаючи на руках немовля. Коджа Мо луною підхопила слова загальною мовою Вестеросу, а тоді повторила їх літньою мовою для Зондо, свого батька й решти збірної команди. Сем, повісивши носа, почав схлипувати, голосно й судомно, аж усе тіло здригалося. Жиллі підійшла ближче, щоб він виплакався в неї на плечі. В її очах також стояли сльози.

В повітрі, вогкому й теплому, вчувалася мертва непорушність, і «Цинамоновий вітер» дрейфував на просторах глибокого синього моря, де й землі не видно.

— Гарні слова сказав Чорний Сем,— мовив Зондо.— А тепер ми вип'ємо за життя!

Він гукнув щось літньою мовою, і на корму викотили діжечку пряного рому й вибили чопик, щоб усі могли випити кухлик у пам'ять про старого сліпого дракона. Команда знала його недовго, однак мешканці Літніх островів схиляються перед старістю і шанують померлих.

Сем ще зроду не пив рому. Дивний напій одразу вдарив у голову: солодкий ковток лишав на язиці вогненний присмак. Сем так стомився, так стомився! Кожен м'яз у тілі болів, а ще боліло там, де, здавалося б, і м'язів немає. Коліна не згиналися, долоні всі були в свіжих водянках, а на місці старих заледве наросла липка шкірка. Однак ром і сум приглушували біль.

— Якби ми доправили його у Старгород, архімейстри могли б його врятувати,— мовив Сем до Жиллі, попиваючи ром на високому баку «Цинамонового вітру».— У Цитаделі найкращі цілителі на всі Сім Королівств. Я вже думав... я сподівався...

У Браавосі здавалося, що Еймон може й одужати. Зондова оповідь про драконів майже привела старого до тями. Того вечора він з'їв до крихти все, що йому подав Сем. «Ніхто ніколи й не думав про дівчину,— говорив він.— Був же обіцяний королевич, а не королівна. Я думав, то Рейгар... дим — з вогню, який пожер Літній Палац у день його народження, сіль — з тих сліз, якими оплакували загиблих. Змалечку він і сам у це вірив, але згодом у нього з'явилося переконання, що то його син має втілити пророцтво, адже в ніч зачаття Ейгона над Королівським Причалом бачили комету, а Рейгар був певен, що закривавлена зірка — то комета. Ми вважалися мудрецями, та виявилася дурнями! Помилка закралася при перекладі: дракони не мають статі, Барт правильно писав, вони можуть бути і чоловічого, і жіночого роду — мінливі, як вогонь. Це мова дурила нас тисячу років. Це Данерис народилася серед диму й солі. І дракони — найкращий доказ,— говорячи про неї, мейстер наче відчував приплив сил.— Я мушу плисти до неї. Мушу. Був би я хоч на десять років молодший!»

Старий був настільки сповнений рішучості, що навіть перетнув трап «Цинамонового вітру» на своїх двох, коли Сем нарешті домовився за корабель. Сем уже віддав Зондо навіть свій меч із піхвами, щоб відплатити кремезному помічнику капітана в плащі з пір'я за те, що врятував Сема, коли той мало не втопився. Єдина цінність, яка ще в нього лишалася, це книжки з підземель Чорного замку. Попрощався з ними Сем неохоче. «Вони призначалися для Цитаделі»,— пояснив Сем, коли Зондо поцікавився, в чому проблема. Коли Зондо переклав його слова, капітан розсміявся. «Кугуру Мо каже, що сірі люди так і так отримають ці книжки,— мовив Зондо,— просто їм доведеться їх купити в Кугуру Мо. Мейстри платять за книжки, яких не мають, сріблом, а іноді навіть червоним і жовтим золотом».

Капітан хотів ще отримати Еймонового ланцюга, але тут уже Сем відмовився. Для мейстра велика ганьба — віддати свій ланцюг, пояснив він. Зондо довелося це тричі перекладати, перш ніж Кугуру Мо погодився. Заки закінчилися переговори, в Сема лишилися тільки чоботи, чорний костюм і білизна, а ще тріснутий ріжок, якого Джон Сноу знайшов на Кулаці Перший Людей. «У мене вибору не було,— запевняв себе Сем.— Ми не могли залишатись у Браавосі й не мали іншої можливості заплатити за корабель — хіба що піти жебрати чи красти». Та навіть утричі більше було б усе одно дешево, якби вдалося безпечно доправити мейстра Еймона в Старгород.

Однак на південь довелося плисти крізь шторми, і з кожною бурею старий підупадав на силі й дусі. У Пентосі він попросив винести його на палубу, щоб Сем описав місто словами, але то було востаннє, коли він підвівся з капітанського ліжка. Незабаром по тому голова його знову затуманилася. Коли «Цинамоновий вітер», проминувши Криваву вежу, зайшов у Тайроську гавань, Еймон уже й не просив шукати корабель, який доправить їх на схід. Натомість він знову заговорив про Старгород і архімейстрів з Цитаделі.

«Ти маєш усе їм розповісти, Семе,— казав він.— Архімейстрам. Так, щоб вони зрозуміли. Ті люди, яких я знав у Цитаделі, померли півстоліття тому. Теперішні мене не знають. Усі мої листи... у Старгороді, певно, їх вважали маячнею старого, який з глузду зсунувся. Ти мусиш зробити те, що не вдалося мені,— переконати їх. Розкажи їм, Семе... розкажи про все, що трапилося на Стіні... про блідавців і білих блукальців, про те, як підступає холод...»

«Обіцяю,— запевнив його Сем.— Я долучу свій голос до вашого. Ми обидва їм усе розповімо — ви і я разом».

«Ні,— озвався старий.— Це маєш ти зробити. Розкажи їм. Пророцтво... сон мого брата... Леді Мелісандра відчитала знаки неправильно. Станіс... Так, Станіс має у жилах трохи драконової крові. Так само як і його брат мав. Рейль, Бовтунова донечка... це через неї вони