Читати книгу - "Небезпека у лісі! {новий дім}, Страгозорый "

     Сьогодні мені снився доволі цікавий сон. Усвідомлений сон, у якому я міг усе керувати. Але була й інша дивна річ.

     Переді мною стояла якась жінка середніх років. Я дивився прямо їй у очі, які здавались мені такими знайомими та схожими на мої. Але згадати, де я бачив подібний колір очей я не міг.

      Вона підійшла до мене, і я різко зробив декілька кроків назад, загарчавши. Ніякій людині я не дозволю наближатися ще ближче до себе. Бо хто його знає, на що вони здатні. Хоч у нас і нема у Спокійних Рівнинах людей, але я вже понаслухався про їх «походження» у інших селищах від деяких стражів, які інколи розмовляли у коридорі, коли зовсім нудто стояти, нічого не роблячи.

     Очі жінки відкрилися трохи більше. Вона явно була трохи шокована.

— Синку, ти чого? - Запитала вона, і я тихо фиркнув.

 — Ви, мені здається, трохи не туди потрапили і точно обізналися. - Кажу, вдивляючись у її очі. І де я все-таки міг їх бачити?...

— Я не могла обізнатися. - Тепер вона трохи насупилась. - Я впізнаю власного сина, навіть якщо у нього буде така зовнішність, як у тебе зараз.

— Я не можу бути вашим сином. У мене нема сім'ї.

— Ну як же? А я тоді хто тобі? - Вона спробувала зробити ще один крок до мене, але я знову загарчав, але вже голосніше, попереджаючи, що якщо вона ще раз зробить рух до мене, точно станеться щось погане.

— Повторю ще раз, якщо ви не зрозуміли  з першого разу - у мене немає сім'ї.

— Синку... Хіба ти дійсно не пам'ятаєш мене й батька? Хіба не пам'ятаєш, що я обіцяла, що колись ми знову з тобою зможемо поговорити й усе обговорити. Ось... - Вона дістала такий же самий червоний камінь, який я до цього розглядав перед тим, як заснути. - Лург знайшов спосіб, як зв'язатися з тобою уві сні завдяки цьому.

    Так он воно що... Мій хвіст різко сіпнувся, і я ледь зміг втримати його, щоб не вибити камінь з рук дівчини. З мого носу вийшло трохи диму. Ненавиджу, коли хтось наполягає на тому, що точно не так, і я про це якраз знаю.

    Коли емоції переповняли мене, я різко прокинувся. Спочатку важко дихав, а потім, коли дихання нарешті заспокоїлося, і до мене дійшло, що я знову в своїй печері, на декілька довгих хвилин поклав голову на камінь-кровать. Слава богам, це закінчилося...

     На ранок, коли я вже не зміг заснути, я схопив цей камінь і злісно стис його.

— У мене більше нема сім'ї... - Прогарчав я, та різко кинув камінь у стіну.

    Той розбився з характерним тихим звуком. Невеличкі частки того, що залишилося від гарного червоного каменя швидко впали на підлогу. Я слідкував за цим усім аж до того моменту, доки не впевнився, що тепер у мій сон завдяки цій штуці ніхто не проникне.

      Викинувши частки, коли йшов по коридору на ще одну місію, я намагався викинути усе це з голови й прийняти той факт, що тепер у мене більше не буде можливої підтримки з сім'ї. Цікаво, чи та жінка мені набрехала про те, що ми сім'я?

     Подивився у відображення в калюжі після дощу. Очі наче схожі. Та ні, цього просто не може бути. Це неможливо, щоб я - досить великий гібрид, який не схож на людину від слова зовсім мав якісь зв'язки зі звичайною людиною. Тим паче коли окрім очей я зовсім не схож на неї. Та й очі теж можуть бути лиш випадковістю.