Читати книгу - "Енергія Істини - Пролог (e/verity - Prologue), SigmArs"

— О – а ти, малий тямиш. Можу порекомендувати щось простіше для початку. Ось – хіт сезону, в моєму краї – провів він рукою, вказавши на товар.

—  Перед тобою кулони на захист від злих духів. Не з дешевих , але якість гарантую. Коштує 5 серебра.

—  Не пам’ятаю щоб в нашому містечку зустрічались якісь «злі духи»…, - раптом додала Абелія..

—  Все, беру – така штука коштує своїх грошей! – радів хлопець.

—  Стій, куди? І хто казав що його всякі дрібнички не цікавлять?!

—  Це інше!

***

— Бернарде!, лунало позаду

— А матусь – це ти!

— Тітка Меліса – ваш син тут всяку хрінь купити хоче.

— Нехай бере, що хоче – це ж його гроші. Може хоч дрібничка скрасить його сірі будні.

— Але ж..

— Ну добре , розважайтесь тут,  а я пішла в хатину.

— А як же твої речі віднести, чи ти нічого не купляла?

— Та ні мені тут посильний приїхав дещо передати – та сам визвався мені помогти.

Після цього Меліса ніби  розчинилася в натовпі містян.

— Так , собі я щось вже вибрав. Раз ти мене сюди привела, чому б не віддячити. Давай, кажи що хочеш собі?

— Я? Та я вже вибрала дещо цікаве. Але воно коштує чималих грошей тому – може в наступному році вже..

— Сама ж казала що наступного разу може не бути. Туму кажи, не соромся.

— Ну … добре.

Пройшовши декілька прилавків, Абелія зупинилась.

— Я ось про цю штуку казала, вказала  дівчина на невеличку фігурку квітки, виготовлену з металу, різного кольору.

— Хлопчина , вона коштує чималу суму. Фігурка виготовлена в шановній столичній кузні та призначена для тих хто цінує мистецтво і має достаток. Тому менше ніж за 50 імперських серебряків не від-дам.

 (— Скіки?! Я б не заробив і половину цієї суми, за 2 роки щоденної праці на фермі)

— Чуєш, мене з’явилась ідея, Абелія!

— Ти що вигадав, малий?

— Я до дому, буду через 10 хвилин. Зачекай тут.

***

Час пройшов, а Бернард ніяк не з’являвся.

Почекавши ще трохи дівчина помітила, як він ніс щось в руках.

Пробач довго шукав – ось дивіться – пропоную обмін, – вказав хлопець на деталізовану фігурку якогось химерного створіння у себе на долоні.  Тіло мініатюри було людський, але замість лиця було щось схоже на кальмара з щупальцями.

(— Якщо чесно, насправді, мені ніколи не подобалась ця фігурка бо лякала в дитинстві)

— Вау, нічого собі – де це ти дістав хлопче??

— У мене бу знайомий, що створював таке.

— А якість то висока – але лише на 15 срібла потягне, не вистачить тобі, хіхі. Якщо познайомиш з автором то можу зробити знижку. – додав купець.

— Нажаль, майстра вже нема в живих, тому він не зможе створювати таку красу й надалі, що означає - ця річ повинна коштувати значно дорожче.

— Ну добре, вмовив – дам 40 срібла на статую, але не монетою більше.

— З вами вигідно мати справу пане!

Так Бернард, додав 10 монет і зміг викупити металічний виріб.

— Ось так і треба домовлятися! (Хоча коштувало все ж чимало) – тримай, - обережно передав хлопець Абелії дрібничку.

Мовчазна пауза.

— Абеліє, з тобою точно все в порядку? Ти якось дивно виглядаєш... Твоє лице стало червоніше навіть ніж зазвичай.

— А я навіть не знала , що ти так вправно вмієш торгувати, хто тебе навчив?

— Це я вперше. Якщо мати клепку, та силу волі, то можливо все що завгодно.

— Добре…я…мабуть, побажаю тобі сьогодні успіхів, але мені вже пора,  добре до зустрічі –  і та з почервонілими щоками спішно віддалилася...

***

Післяобідній час

Коли хлопець вийшов на головну вулицю, де знаходився будинок, то помітив щось незвичайне:

Мати стояла на вулиці, а поруч з нею був якийсь чолов’яга, молодший за неї. Вони мило розмовляли а потім той пішов.

Меліса одразу помітила сина, коли той підійшов ближче.

— Обід на столі, Бернарде. Зараз я повернусь, – є дещо цікаве з новин!  повідомила мати.

Бернард увійшов додому, сів за стіл і почав трапезу. Через десять хвилин підійшла й вона.

Хлопець тоді вже витирав губи хустинкою.

— Це хто був, матінко? — здивовано запитав Бернард.

— Це один із торговців, який зазвичай привозить нам паперові матеріали, такі як свитки, книги та інші припаси, які мій брат висилає. Він посильний твого дядька – пояснила Меліса. —  Сьогодні я отримала від нього ось це...

Меліса витягла з кишені куртки невеличкий лист, що на перший видався звичайним. Єдина суттєва відмінність – велика червона печатка, подібних до якої герой ніколи не бачив поблизу. На зображенні був герб з орлами.

— Це ж офіційна печатка Імперії Оверолл.

Мати розщіпала печатку, потім пробігалась поглядом по ньому протягом хвилини і з щасливим виразом обличчя передала синові в руки.

Там було написано кривым почерком:

"Дорога сестричко...

Пишу цей лист до твого затишного містечка зі столиці.

Як ти? Що зараз робиш?...

Головне через чому я вирішив написати, - у нас в нижньому місті нещодавно звільнилося чимало вакансій у писаря, де я працюю. За вимогами адміністрації можна навіть з 14 років. Мені якраз тут не зайвий помічник буде, готовий впрягтися. Отже, пропоную нудну, але прибуткову підробітку. Я згадав, що твоїй малечі скоро виповниться чотирнадцять. Тому якщо у нього є бажання помандрувати, хочу надати йому таку можливість. Обіцяю повну оплату переправи, проживання, харчування і життя у столичному місті. Вимагаю якомога швидше написати відповідь бо буде запізно, і з наступним торговим конвоєм у столицю відправиш лист мені.

Не забувай писати частіше!

Твій брат."