Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Через кілька тижнів після арешту Ходорковского команда Путіна почала низку перевірок «ЮКОСа». На момент створення федерального податкового управління «ЮКОС» отримав рахунки за несплату податків — включно з процентами і штрафами — на загальну суму в 27,5 мільярда доларів. Дати такому рахунку лад було складно і за кращих умов, але оскільки уряд Путіна також заморозив ліквідні активи корпорації і обмежив її виробничі операції, «ЮКОС» не мав жодної можливості заплатити. Утім путінський Російський фонд федерального майна запропонував рішення. Фонд продав з аукціону основну дочірню компанію «ЮКОСа» — «Юґанскнєфтєгаз», на яку припадало 60% від його річного видобутку нафти і ще вищий відсоток від його вартості у 36 мільярдів доларів.
Аукціон, який відбувся 19 грудня 2004 року, тривав приблизно шість хвилин. Переможна ставка була дуже занижена — до 9,3 мільярда доларів. Єдиним справжнім сюрпризом був хіба що успішний переможець торгів — корпорація, про яку в Москві ніхто не чув, — «Байкалфінансгруп». Коли журналісти роздобули реєстраційні документи групи, то з’ясували, що цій корпорації усього два тижні зроду і вона була зареєстрована з початковою капіталізацією у 300 доларів. «Офіси» «Байкалфінансгруп» містилися над генделиком у невеличкій будівлі у віддаленому середньовічному містечку Твері, за три години від Москви. За словами Маші Гессен, адреса значилася як штаб-квартира ста п’ятдесяти інших компаній, «жодна з яких не мала фізичних активів».
Таємниця того, як розміщена над пивничкою компанія вартістю у 300 доларів купила найбільш перспективну російську нафтову компанію за 9,3 мільярда доларів, довго в секреті не протрималася. Через кілька днів після аукціону державна нафтова компанія «Роснєфть» залучила державні кошти — 9 300 000 300 доларів, щоб звільнити «Байкалфінансгруп» від його єдиного активу — «Юґанскнєфтєгазу». «Роснєфть» не без значної допомоги Путіна і кількох інших несподіваних джерел упродовж наступних кількох років проковтне зі знижкою і решту активів «ЮКОСа». «Поглинений «ЮКОС» утричі більший за «Роснєфть», — пояснив Тейн Густафссон, — і саме так крихітна компанія без рахунків раптово стає найбільшою нафтовою компанією Росії».
Від початку і до кінця це була профінансована державою крадіжка законної компанії: Кремль просто цупив у капіталіста те, з чого міг отримати зиск для власних інтересів. «Заточка» в імовірну меритократію капіталістичного змагання. І він мав потужного західного помічника. Нині, завдяки серйозним репортажам журналістів «Блумберга», ми можемо оцінити, наскільки важливою була ця допомога. Ось що вони з’ясували: найбільшим не-путінським під’южувачем «Роснєфті» у проведеній нею кампанії з нищівного розгрому «ЮКОСа» виявився американський банківський титан «Морган Стенлі». «Морган Стенлі» вів справи зі свого московського офіса з 1994 року, коли Єльцин почав прискорювати темпи приватизації. Коли інші західні фінансові установи пішли з Москви після розвалу російської економіки, «Морган Стенлі» твердо стояв на ногах. Московський офіс був повністю укомплектований і керувати ним взяли російського економіста Райра Сімоняна. Перед цим Сімонян обіймав посаду віцепрезидента з міжнародних інвестицій «Роснєфті». Упродовж наступних п’яти років найважливішою бізнес-операцією «Морган Стенлі» у Москві став порятунок «Роснєфті» від вимирання.
Коли в 2004 році «Роснєфть» почала жирувати на «ЮКОСі», відданість і приязність «Морган Стенлі» нарешті почали приносити дивіденди. Після того як половину «ЮКОСа» запхали в пащеку «Роснєфті», а решту якомога швидше втрамбовували туди ж, бос «Роснєфті» Іґор Сєчін був готовий запускати серйозні плани зі зростання. Він втомився бути другою скрипкою після «Лукойла». Сєчін і «Роснєфть» отримали благословення Путіна; він був головним силовиком серед путінських силовиків і стежив за тим, щоб успіхи «Роснєфті» йшли на користь Путіну. Оскільки 2005-го в російських державних банках рублів було негусто, то Сєчін потребував західних інвестицій, що означало необхідність допомоги від таких, як «Морган Стенлі».
Західних інвесторів нажахав путінський бандитський наїзд на «ЮКОС», і небезпідставно. Зрештою, міжнародним арбітражним судом в Гаазі буде встановлено, що уряд Путіна незаконно конфіскував у «ЮКОСа» та його акціонерів десятки мільярдів доларів. «Чіпати крадене завжди неправильно, — був переконаний міжнародний економіст і колишній радник Російської Федерації Андерс Осланд, — а «ЮКОС» був краденим». Але при цьому «Морган Стенлі» сумління не гризло. «Роснєфть» сприймалася як гідна поваги компанія світового рівня», — пояснював пізніше генеральний директор інвестиційного банку. І завжди приємно мати можливість розраховувати на високоосвічену еліту з обраних спеціалістів з російського питання з найпрестижніших американських університетів. «Що ймовірно знав «Морган Стенлі» на той час? — розповів професор історії Нью-Йоркського університету Янні Коцоніс. — Ми знали, що Росія — корумпована, але в наші дні це стосується практично кожної країни, яка видобуває нафту». «Морган Стенлі» возив номери мандрівного цирку «Роснєфті» залами засідань Лондона й Нью-Йорка, постаючи як свідок, викликаний у суд для надання свідчень про моральний образ російського нафтового гіганта. Так, Ходорковскій сидить у клітці, але тому, що він — шахрай. Дивіться, ви можете сказати, що він — шахрай, він у клітці!
Турне було настільки успішним, що Сєчін найняв керівника трупи, тридцятишестирічного американця, фінансовим директором «Роснєфті» і спостерігав за тим, що, як сподівалася компанія, стане рекордними продажами публічних акцій на Лондонській фондовій біржі. «Пітер О’Брайн — живий приклад того, що Кремль уже не той, що був раніше, — писав «Інститьюшнл інвестор» невдовзі після його призначення. — Принаймні лейтенанти Владіміра Путіна намагаються навчитися зачаровувати інвесторів». Яким би чарівним не був О’Брайн як такий, і не зважаючи на енергійні піар-зусилля «Морган Стенлі», початкове публічне розміщення акцій «Роснєфті» й надалі стикалося з перешкодами з боку заходу, представників усього політичного спектру. Джордж Сорос написав статтю у «Файненшнл таймс» про небезпеку інвестувати в компанію, яка контролюватиметься путінським урядом: «Роснєфть» — інструмент держави, який завжди слугуватиме передовсім політичним інтересам Росії, а не інтересам акціонерів». Сорос застерігав, що первинне публічне розміщення (IPO) узаконить крадіжку «ЮКОСа», а «оскільки Європа дуже залежить від російських нафти й газу, це збільшить здатність Путіна сіяти там хаос».
Коли віцепрезидент Дік Чейні почав, по суті, наводити ті ж аргументи проти IPO «Роснєфті», це, можливо, був перший в історії раз, коли Джордж Сорос і Дік Чейні в чомусь дійшли згоди. Але критика з боку малоймовірного альянсу Сорос-Чейні мала приблизно такий самий ефект, як лежачий поліцейський на дорозі, особливо через те, що завдяки розгрому й розкраданню більшої частини «ЮКОСа» запаси нафти «Роснєфті» швидко наближалися до запасів «ЕкксонМобіл», а ціни на сиру нафту менш ніж за п’ять років зросли удвічі і, схоже, прямували до 100 доларів за барель. «Найбільш престижні інвестиційні банкіри, юристи й бухгалтери вишиковуються в чергу, щоб зголоситися на пропозицію «Роснєфті», — писав у «Ньюзвік» заслужений фінансовий оглядач Алан Слоан. — Але пам’ятаймо, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу», після закриття браузера.