Читати книгу - "Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Уже в напівдрімоті навіть не дуже опираюсь, коли Ліна допомагає роздягтись та обмитись. Тіло Еванжеліни таки добряче виснажене, важка дорога йому явно поки не під силу. А от служниця, як тільки її ноги торкаються стійкої опори, наче відчуває прилив сил. Вона метушиться, розбирає найнеобхідніші речі, настільки щаслива бодай вночі відчувати під ногами щось не хитке, що я й не зупиняю та не переконую відпочити. Моя ж свідомість відключається як тільки голова опускається на подушку.
Ранок знову метушливий, проте не такий як у маєтку. Майже всі речі зібрані, гарячий сніданок чекає нас у залі. Він простий та ситний. І більш ніж влаштовує мене. Наполягаю, щоб Ліна сиділа з нами за одним столом, хоч та й протестує, каже, що так не заведено.
А оскільки Емерею байдуже, доктору Ешлі тим більше, я силою влаштовую служницю поряд.
— Ти маєш щось з’їсти, правильно я кажу, лікарю? — звертаюсь за авторитетною думкою. — Не сухе, не смажене. Щось легеньке, ситне, щоб не подразнювати стінки шлунку. Що порекомендуєте?
— Похвальні знання, леді Еванжеліна! — киває лікар Ешлі. Та переключається на Ліну.
Емерей кидає на мене темний важкий погляд.
Ковтаю спазм в горлі та відпиваю чай. У мене, на відміну від решти, апетит поганенький. Омлет на тарілці геть недоторканий. Пару раз надломила виделкою та й усе. Хіба можна їсти, коли тебе ледь не на виворіт вивертають темними очиськами.
— Їж, Ево!
Зціплюю зуби.
— Я не голодна.
— Ти маєш їсти, щоб бути здоровою.
Підіймаю голову.
— А якщо захворію, ви мене назад у Байлемор відправите? — ловлю похмурий погляд. Витримую з гідністю, хоч і хочеться голову сховати у плечі.
— Я примушу тебе одужати, — тихо обіцяє. — Ти мені потрібна здорова.
І я чомусь не сумніваюсь, примусить.
Наступні дні всі схожі на перший. Карета котиться, Ліну нудить, пейзажі за вікном періодично міняються з лісів на поля, з полів на ліси. Інколи ми проїжджаємо якесь містечко та село. Привалів також не частішає. Обіди нам доставляють лакеї. Емерей таки дбає про гарячу свіжу їжу для нас з Ліною. Варта та він і доктор Ешлі перебиваються більш скромними сухпайками. Ночуємо ми завжди у готелях де на нас чекають зарезервовані кімнати. Інколи вони такі ж милі, як у першому, часом простіші й скромніші. Але завжди чисті й досить затишні.
До кінця тижня з горем навпіл ми все ж таки добираємося до омріяного замку Айвернес.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис», після закриття браузера.