Читати книгу - "Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Поставивши стілець на місце, Мартінес похитав головою і відступив від столу. Він знову всміхався.
— Байдуже. Дякую, містере Корі. Нус а дабжун дуілша.
А потім він практично втік за ріг.
— Зачекайте! — вигукнув я так гучно, що в барі запала тиша, а всі голови повернулися в моєму напрямку.
Я звівся на ноги і рушив було за ним, як раптом почув своє ім’я.
— Гей, Мерлю! Не тікай! Я вже тут!
Я озирнувся. Люк щойно зайшов до зали позаду мене, а його волосся досі було вологим від душу. Він підійшов, поплескав мене по плечу і сів на крісло, яке щойно звільнив Мартінес. Тільки-но я вмостився, він кивнув на моє недопите пиво.
— Мені теж треба кухоль, — сказав він. — Господи, як же я хочу пити! А куди це ти так квапився, коли я зайшов?
Мені не хотілося говорити про останню зустріч, і не лише через її дивний фінал. Очевидно, Люк не бачив Мартінеса.
— До туалету.
— Але ж він з іншого боку, — сказав Люк, кивнувши в напрямку, звідки прийшов. — Я проминув його по дорозі сюди, — він потупив погляд. — Слухай, а цей перстень, що в тебе на...
— Ну звісно, — перервав я. — Ти лишив його в готелі «Нью-Лайн». Я забрав його разом з твоїм повідомленням. Зачекай-но, зараз...
Я потягнув перстень, але він не хотів зніматися.
— Здається, застряг, — зауважив я. — Дивно. Надівся він надзвичайно легко.
— Можливо, у тебе набрякли пальці, — припустив Люк. — Здається, це якось пов’язано з висотою над рівнем моря. Ми ж доволі високо.
Доки я намагався стягнути перстень, Люк уже встиг привернути увагу офіціантки і замовити пиво.
— Закладаюся, мені доведеться продати його тобі, — сказав він. — Багато не візьму.
— Побачимо, — відповів я. — Зараз повернуся.
Він підняв руку і безвільно опустив її, коли я рушив до туалету.
Оскільки там нікого не було, я промовив слова, що звільнили Фракір від пригнічувального заклинання, яке я наклав ще в салоні автобуса. Фракір одразу заворушилася. І перш ніж я встиг озвучити інший наказ, вона заблищала, переповзла по руці й обкрутилася навколо підмізинного пальця. Я зачаровано спостерігав, як палець потемнів і почав боліти від тривалого стискання.
Тиск скоро припинився, а на моєму пальці лишилося щось на кшталт різьби. Ідею я зрозумів. Я стягнув перстень, ведучи його вздовж ліній, витиснутих на шкірі. Фракір знову ворухнулася, аби підштовхнути його, і я погладив її.
— Добре, — мовив я. — Дякую. Повертайся.
Фракір на мить завагалася, але підкорилася моєму бажанню — формальних наказів не знадобилося. Вона сповзла вниз по долоні, скрутилася навколо зап’ястя і потьмяніла.
Завершивши відвідини туалету, я повернувся до бару. Сів, передав Люкові перстень і ковтнув ще пива.
— Як ти примудрився його зняти? — запитав Люк.
— Взяв трохи мила, — відказав я.
Він загорнув перстень у носову хустинку і поклав у кишеню.
— Певно, мені не вдасться виманити з тебе гроші за нього.
— Мабуть, ні. Ти не надіватимеш його?
— Ні, це подарунок. Знаєш, я не сподівався, що ти об’явишся тут, — сказав він, узявши жменьку арахісу з мисочки, яка з’явилася за час моєї відсутності. — Я гадав, що ти просто зателефонуєш, коли отримаєш моє повідомлення, щоб ми домовилися про зустріч. Але я радий, що ти приїхав. Хто його знає, що там пізніше трапиться. У мене тут певні справи почали розвиватися швидше, ніж я планував, — і саме про це я хотів з тобою поговорити.
Я кивнув.
— Є кілька питань, які і я хотів би обговорити з тобою.
Він кивнув у відповідь.
Ще в туалеті я остаточно вирішив утриматися від згадування про Мартінеса і того, про що він говорив чи на що натякав. І хоча вся викладена Мартінесом справа, здавалося, зовсім не зачіпала моїх інтересів, я завжди почуваюся спокійніше, коли розмовляю з будь-ким — хай навіть з друзями, — маючи хоча б трохи більше інформації, ніж вони. Наразі я вирішив приберегти ці новини.
— Тож пропоную бути цивілізованими і залишити все важливе до кінця вечері, — він говорив, повільно розриваючи серветку і згрібаючи її шматочки, — а тоді підемо кудись, де зможемо поговорити віч-на-віч.
— Чудова ідея, — відповів я на те. — Хочеш поїсти тут?
Він похитав головою.
— Я вже тут їв. Смачно, але хочеться чогось нового. Я вирішив повечеряти в ресторанчику за рогом. Піду-но гляну, чи є у них вільний столик.
— Згода.
Він вижлуктив своє пиво і пішов.
...Ця згадка про Амбер. Хто в біса цей Мартінес? Понад усе треба, щоб я це з’ясував, адже очевидно, що він не той, за кого себе видає. А останні слова чоловік промовив на тарі, моїй рідній мові. Як таке можливо і чому — я й гадки не мав. Я проклинав власну інертність, адже сам дозволив ситуації з Б зайти аж так далеко. Це через мій гонор. Я й уявити собі не міг, що все обернеться таким заплутаним безладом. Добряче він мене взув, от тільки взувачка мені не до смаку.
— Гаразд, — сказав Люк, з’явившись раптом з-за рогу. Він покопирсався в кишені і витягнув на стіл трішки грошей. — Столик я забронював. Допивай і ходімо.
Я закінчив з пивом, підвівся і рушив за другом. Він вивів мене коридорами до вестибюля, а потім до виходу з іншого боку. Ми вийшли у духмяний вечір, проминули парковку та пішли тротуаром уздовж Ґваделупа-стрит. Звідти трохи пройшли до перехрестя з бульваром Аламеда. Ми двічі переходили вулицю, а потім прогулялися біля великої церкви. Згодом повернули за наступним рогом. Люк вказав на ресторан під назвою «Ла Тертулія», що розташувався через дорогу неподалік від нас.
— Туди, — мовив він.
Ми перетнули вулицю і знайшли вхід. То була невисока старовинна будівля з адобе[25] в іспанському стилі, доволі елегантна всередині. Ми випили глечик санґрії, з’їли тушковане курча й хлібні пудинги, а також вицмулили достобіса кави, дотримуючись домовленості не розмовляти ні про що серйозне під час вечері.
Протягом трапези Люк двічі вітався з різними хлопцями, що проходили залою. Обидва зупинялися біля столика й обмінювалися з ним жартами.
— Ти знаєш у цьому місті всіх? — запитав я трохи пізніше.
Він гигикнув.
— Я часто буваю тут у справах.
— Серйозно?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна», після закриття браузера.