Читати книгу - "Капкан (на) демона, Katerina Школіна "

Каллісто сідає за стіл, одягає окуляри-пенсне. І, беручи ручку, готується записувати.

- Ваші побажання?

Я всідаюсь і ситуація в цілому мене смішить.

Я чую якійсь шурхіт до сусідній кімнаті, але мені до нього немає зовсім ніякого діла.

Я намагаюсь зосередитись на справі, але все одно кумедно.

Нагадує покупку жеребця. Для скачок. Щоб зуби були здорові, витривалий і родовід не підвів. Хоча, щодо купівлі жеребця… В якомусь сенсі це вона і є.

- Перше. Це однозначно мають бути чоловіки, - нарешті подаю голос. В цілому я знаходжу ситуацію цікавою. Я звикла сама заходити собі втіху на довгі ночі і проблем з цим точно не проглядалося. А тепер...

Мадам кивнула на моє твердження.

- Друге. Всі мають бути новенькі. Свіжачок.

- З цим складніше, - вона зняла пенсне і зморено помасажувала переносицю. - Такий у нас один. Вчорашній…

Попався!  - ось і все, що бухнуло в цей момент в мою голову.

- Ідеально, - моя усмішка, мабуть, сяє за кілометр.

- Не думаю, що є привід для радості, - вона зам’ялася. І трохи нахилилась вперед. - Ви мені навіть подобаєтеся, тому попереджу. Він трохи притрушений.

- В сенсі? 

- Ну… Приморожений, - прицмокнула мадам Каллісто. - Відрізняється він від інших чоловіків…

Я, звісно, не дуже розумію про що вона, але опис “відрізняється від інших чоловіків” підходить.

- Підходить, - вирішую я.

- Ну дивіться самі… - Мадам встає з-за столу і показує мені жестом сидіти на місці. - Але гроші вперед!

Я тільки збираюсь погодитись, коли зненацька мене відволікає раптовий звук. Щось упало. І потім… цей постійний шурхіт в сусідній кімнаті…

- Що там? Ми не одні? - якби моїм поглядом можна було різати, то мадам мала б уже ножове.

- Ну що Ви, - єлейно усміхається вона. - Ми з клієнтами завжди обговорюємо все наодинці. Це мій кіт. Знову, вочевидь, звалив вазон.

Мені не подобається її відповідь, але що я можу зробити. Я дістаю з сундука заздалегідь приготовані гроші.

Якщо це він, то викуповувати буду після того як упевнюся в цьому. А поки слід грати по її правилах, хоча мені це і не подобається...

Мадам забирає кошти, дістає ключ із кишені, відмикає один із ящиків столу і кладе гроші туди. Опісля вона знову замикає ящик і кладе ключ назад у кишеню. 

- Я сподіваюся, Ви людина слова і за моєї відсутності не вирішите мене пограбувати…

Я киваю їй у знак згоди. Довіряти чи ні - це її справа. Мене не стосується.

- Я приведу його, почекайте декілька хвилин.

Я знову киваю. Мені зовсім не хочеться говорити, нападає якась апатія. 

Все виявилось нецікаво. Він легко потрапив у сіті. Як очікувалось, хлопчик у борделі. Невже він такий безхарактерний, що не зміг поборотися за власну свободу? 

Зовсім не цікаво. А значить, тепер точно доведеться продати, доки хтось ще не дізнався, що він чарівна істота…

Я чекаю, нервово постукуючи пальцями по столу мадам.

Чую кроки. Ідуть дві людини. Я не обертаюся.

- Ми тут. Ваше замовлення… - голос Мадам торкається моїх вух і я, не зволікаючи, підіймаюся, щоб подивитися в очі втікачеві.

ЦЕ ЩО ТАКЕ!!!

Слова застрягають в моєму горлі. Переді мною стоїть… Ангелок…

Натуральний ангелок, МАТЬ ЙОГО!!!

Як ще описати чоловіка під два метри, безумовно, симпатичного, але з довгими русими косима, в вінку, в платті, на підборах і з ангельськими крилами за плечима....

Я нічого не маю проти його смаку, але... Ясно одне - це не Русал. Я облажалась. Боже, на що я спустила піастри...

- І скільки голубів померло заради такої краси, - похмуро киваю я на його крила.

Моє запитання залишається проігнорованим, а я безсило закриваю очі.

- Як себе почуваєте? - я і не помітила, як мадам стала поруч і, бачачи мій шок, усміхнулась у кулак.

- Здається, в мене очі вилізли на лоба, - все, що я спроможна сказати з цього приводу.

- Хм. - Каллісто зазирнула в моє обличчя. - Мені здається ваші очі на місці.

Я махнула на неї рукою. 

Тисяча тухлих молюсків! Що за прокляття на мою душу. Здається, час оплакувати мої піастри....