Читати книгу - "Пси господні, Марчін Швьонтковський"

встиг впасти, Катаріна помітила в коридорі ще більше синіх мундирів, і коли драгун вдарився об підлогу, вона почула серію сухих різких трісків, що відрізнялися від попереднього "пуф!". Зі стін навколо дівчини летіли осколки. Тепер вже вона заверещала – голосно й пронизливо. Не встигла вона залишитися без повітря в легенях, коли щось впало їй на спину, позбавляючи дихання. Катаріна почала борсатися. Минуло кілька секунд, перш ніж вона зрозуміла, що хтось притискає її до землі, чужа рука затискає її рота. Вона вкусила руку і запищала, коли відчула, що хватка послабилася.

– Замовкни, дурепа! Я рятую твоє життя! – прошипів їй на вухо чоловічий голос і вона знову відчула на обличчі шкіряну рукавичку. – Краузе, обережно! Пістолети!

– Та чую! – крикнув у відповідь другий чоловічий голос.

Краєм ока Катаріна помітила, як щось рухається повз них, наче тінь. Вона почула тупіт кількох пар чобіт, ще один сухий різкий постріл і дзвін схрещування лез, сопіння та лайку невідомою мовою. Вона страшенно була налякана.

Нарешті той, хто був на ній, підвівся й штовхнув до напіввідкритої кімнати, а потім з великою силою смикнув її за комір сорочки й підняв на ноги.

– Ти не можеш залишатися так, – сказав чоловік. Катаріна мало що бачила, перед очима літали плями, але цей був, мабуть, молодий. — В тебе тут є що вдягнути?

Вона могла тільки кивнути.

– Давай рухайся, одягай якусь юбку!

Говорячи це, чоловік дивився у напівпрочинені двері, за якими ще точилася бійка.

Катаріна, незважаючи на заціпеніння, дістала з шафи вовняну сукню і, керуючись засвоєною скромністю, побігла за ширму переодягатися. Вона почула, як двері до кімнати відчинилися ширше.

– Ти живий?

– Зі мною все гаразд. Де дівчина?

– Одягається.

– Слухай, Шенк, ти наштовхнувся на неї, тож ти за неї відповідаєш. Нехай тільки волосина впаде з її голови, я тобі ноги з дупи вирву. Піду шукати професорів. Потім ти знаєш, на подвір'я. Залишаю тобі Шпаєра, решта хлопців скоро буде, десять разів, сучі сини, повинні вже зорієнтуватися, що діється.

– Слухаю.

Тремтячими пальцями Катаріна застібнула останній гачок сукні. Вона почервоніла. Досі вона чула такі діалоги від конюших, і лише тоді, коли вони її не бачили, але вона сама ніколи не була предметом таких дискусій. Коли дівчина трохи заспокоїлася, в ній зросла воля до бунту. Де батько? У голосі того, хто віддавав накази, вона впізнала Краузе, з яким кілька разів розмовляла за вечерею.

– Що сталося насправді? – почула вона за ширмою. Це був той, що тримав її. Шенк.

– Хтозна, – відповів йому товстим низьким голосом, напевно, згаданий Шпаєр. – Випадково я був у замку з П’ятіркою, хотіли купити харчів у шведів, бо в них є, а тут як йобне, стайня у вогні, а на подвір’ї бійня. Тож ми побігли до Краузе, і він сказав: "Бігом за дівчиною!", і ось ми тут. Один. Бо П'ятірку шведи вбили.

– Хто почав?

– Та кажу ж тобі, що не знаю. Стережися всіх тих монахів, я бачив, як один б'ється з трьома відразу, сатана, а не чернець, курва... Що вона там робить, за тією ширмою?

Катаріна відступила. Чоловіки підійшли до перегородки і згорнули її з двох сторін одразу. Вони побачили, що вона вже переодяглася, і нахмурилися. Шенк був високим, струнким і чорноволосим, ??а Шпаєр був широким, кремезним і лисим.

– Ну що, дівко? Треба тікати звідси, геть, ноги в руки! – відізвався лисий. Шпаєр.

– Я нікуди з вами не піду! – заверещала Катаріна. – Де мій батько?

– Твій батько помер, дурепа! – вигукнув Шенк, стурбовано дивлячись на відчинені двері, за якими знову почулися невідомі звуки. – Папісти забили його до смерті у мене на очах. Давай, божевільна!

Він схопив її за руку. Вона йому не повірила і різко