Читати книгу - "Мій дім там де ти, Лілія Стольжицька"

Напевно вже годину, я сиділа в альтанці і намагалася звʼязатися зі своєю драконницею, але вона мовчала. Я вже почала переживати, аж тут , боковим зором побачила, що до альтанки іде Людомир. Волосся розпущене, посмішка на обличчі, очі сяють.

-Я бачу, що справи в королівстві напевно ідуть добре, раз такий Ви щасливий?

-Машо, давай на «ти», мені так більше подобається. А чому це ти тут сама?

-Глашу відправила на допомогу садівнику, а то бачила не справляється хлопець. - і ткнула я пальцем в сторону , де сміються посеред клумби садівник і моя служниця.

-Кохання. Я і не помічав.

-Ще молода, нехай набиває свої гулі.

-Чому ти так упереджено ставишся до чоловіків? Тебе образив хтось?

-Ні, просто не раз бачила, як зраджують. Набила гулі на чужих помилках. 
-Але ж не всі такі. От наприклад рослина кумвак (схожий на наш будяк), квітка колюча і не пахне, так що ж, через це троянду не любити чи ібірус?!

Доля правди в його словах є.

-Всі ми різні, зі своїми думками та почуттями, тому треба минуле відпускати, щоб не завадити сьогоднішньому. 
-Ти прав. Скажи, як ти звʼязуєшся зі своїм драконом?

-Я просто говорю до нього і відчуваю його, якщо йому є що мені відповісти, він відповідає. Головне іноді давати волю йому, політати. Інакше коли він візьме гору над тобою, то вже не віддасть владу і ти не зможеш перекинутися назад на себе. А чому таке питання?

-Тому що я зі своєю драконницею говорю, а вона не відповідає, мовчить.

-Просто у Вас ще немає контакту, тим паче, вона недавно тільки зʼявилася. Дай їй час окріпнути. Набратися сил. Але ти продовжуй говорити до неї.

Він говорив, а я милувалася ним. Як він зводить свої чорні брови до переносиці. Як він поправляє волосся, яке все вітер і норовить розкуйовдити. Від нього йде тепло, якому хочеться довіритися. Він мене розуміє, як ніхто. Він був так близько. І тут мені самій захотілося його поцілувати. Мало куди мене закине завтра. І я потягнулася до нього і він мені відповів. Він цілував так гаряче та владно, однією рукою тримаючи мене за талію, іншою за волосся, наказуючи запрокинути голову. Ми цілувалися, доки не закінчилося повітря, але так не хотілося перериватися. Після ми обійнялися і дивилися на обрій. 
-Як ти думаєш, чи є шанс знайти моїх батьків? Я хотіла б дізнатися хто вони? Чому мене кинули?

-Я не знаю. Це тяжко. Але ми з тобою зробимо все, щоб довідатися про це.

Від слів «Ми з тобою», пішли мурашки по шкірі. Ніколи не думала, що так приємно чути ці слова. Сонце ховалося за обрій, як нас покликали на вечерю. Несподівано швидко пролетіло декілька годин. Я пішла до себе, привести себе до ладу.  Глаша вся світилася.

-Давай, розповідай, що там? 
-Ой, -соромлячись, почала вона. - Деміан запросив мене ввечері прогулятися.

-А ти що?

-Сказала, що не знаю. Можливо Вам щось потрібно буде. -і з надією подивилася на мене.

-Йди, я сама справлюсь. -вона запригала на місті і побігла. От точно дитина ще. Хоча чим я краща. Я встала і вже перед дверима, почула ґвалт на першому поверсі. Кричала моя «улюблена» Дана. От чому ти припхалася. Вона ще й тут живе? Взагалі супер. Так, вдих видих і я пішла дивитися, що там сталося . Спускаючись, я побачила таку картину: біля виходу стояла Данка, вся із себе, поруч лежала Глаша, яка переляканими очима дивилася на Дану і трималася за обличчя, яке не природньо було червоного кольору. Я підбігла до дівчини і запитала:

-Що сталося? -більше до Глаші, ніж до Дани. Підійшов король, який напевне теж йшов на вечерю. А Данка зробила ображене обличчя, губа труситься і почала:

-Я приїхала, втомлена, хотіла відпочити. Наказала підготувати ванну. А ця погань відмовила мені, говорячи, що в неї справи. Що це за справи, важливіші за мене?

Ого, корона виросла. Ображена вона, тільки на підлозі ударена не ти лежиш, принцеса. -подумала я, а потім сказала я. 
-Це я Глашу відправила за дуже серйозною справою.

-І що за справа така? І чому ти наказуєш моїй прислузі.

Так хотілося сказати, «Було Ваше, стало наше». Але тут втрутився король.

-Дано, я тобі сказав, щоб ти поверталася до себе в будинок. А Глаша тепер прислужує Маші. 
Мене розчарувало те, що він ніяк не відреагував на таку поведінку до бідної дівчини.

-Я з дороги. Можна хоча б відпочити з дороги. А завтра я повернусь? 
-Добре. -сказав король вже трохи мʼягше. Ти диви, покліпала очима і вже поплив. Фу, дивитися не можу. Хоча він і говорить, що вона втратила довіру його але вона має владу над ним. Які саме в них відносини. Потрібно  цьому розібратися.

-Вставай. Ходімо. -сказала я Глаші і допомогла піднятися. Бачу до бідної дитини нікому діла немає.

-А як же ж вечеря? -запитав король. Хоча я і голодна була, але відповіла:

-Апетит пропав. Щура побачила. А у Вас, я бачу і так компанія є. І ми пішли до кімнати. Я взяла глечика, вилила з нього воду і приставила до щоки дівчинці.

-Дякую. -схлипуючи сказала дівчина. -Але тепер Вам не поздоровиться. Оберігайтеся її. Вона… Зі всіма хто їй переходив дорогу, вона жорстоко квиталася. Але я не боюся. 
-Часто вона тебе так?

-Це дрібниці, колись вона палицею побила мені ноги, за те  що їй на поділ сукні наступила. На ранок я не змогла встати і принести їй квітковий чай, то вона мені ще й голову розбила. Я тоді два тижня провалялася.

-А чому король не заступився? Так же ж не можна. 
-Король не знав. Та і навряд чи він би заступився. В них особливі відносини.

-Та знаю я їхні відносини. -сказала я і в душі зашкодили кішки. 
-Вона вішається на нього, хоче стати королевою. Вже що не придумувала але не любить король її.

-Досить обговорювати цю солодку парочку. Як ти ? Підеш? Деміан напевно зачекався вже.

-А можна.

-Можна, а я піду знайду бібліотеку і почитаю.

-Я Вас проведу!