Читати книгу - "Наосліп, Ерін Кас "

Софія

— Ну як, дівчата? Як я виглядаю? — питає Лерка й крутиться перед невеликим дзеркалом, прибитим над столом.

— Богиня, — відповідає Лія, фарбуючи губи.

— Тобі личить рожевий, — підтримую розмову, сидячи на ліжку.

Якась апатія у мене сьогодні. Хоча, так я себе почуваю увесь тиждень. І наче все добре, у коледжі все встигаю, з дівчатами гарні стосунки, але якось сумно і все. Та навіть взяти сьогоднішній похід у клуб. Дівчата говорили про нього цілий тиждень. Обирали вбрання, яке одягнуть, і навіть продумали макіяж, а я… Я одягнула сірі джинси й сріблясту майку. Зверху накину коротку шкірянку, щоб не змерзнути. З четвертої години дня вони збираються й ретельно наносять макіяж, а я почала збори о шостій і закінчила за десять хвилин. Волосся просто розпустила, бо не полюбляю зачіски, макіяж дуже простий: туш, пудра, вишнева помада й трохи рум'ян.

Лерка сказала, що мені й в драному халаті гарно, а Лія просто промовчала. І то добре. Якщо дівчині щось не подобається, вона сто відсотків висловить свою думку, тому вважаю, що мій наряд годиться для клубу. Лера сьогодні у сукні, волосся розпущене й підкручене, Лія у комбінезоні з оголеним плечем. Якби я не обіцяла дівчатам взяти участь у викритті поганця Дем'яна, точно б лишилася у гуртожитку.

— Я готова, — каже Лера, глибоко вдихаючи.

— Не хвилюйся, мала. Все буде окей. Викриємо ми твого кавалера, якщо він і справді задумав щось лихе, — впевнено говорить Лія. — Виходимо?

— Так, зараз Назара наберу, — розблоковую телефон й натискаю на виклик.

— Я вже спускаюся, — чую веселий голос хлопця.

— Ми теж, — киваю дівчатам і перша виходжу з кімнати.
Назар чекає нас біля свого гуртожитку. Побачивши, усміхається й крокує назустріч.

— Я щасливчик! Привіт, дівчата.

— Чому щасливчик? — запитує Лія.

— Така краса і я один серед вас.

— Ох і підлабузник, — сміється дівчина, бере Леру під руку, і дівчата першими чимчикують у бік зупинки.

— Все добре? — питає мене хлопець.

— Так, наче непогано.

— Ти виглядаєш засмученою чи втомленою.

— Тиждень був важким, після канікул досі не можу увійти в потрібний ритм, — усміхаюсь, відганяючи від себе поганий настрій. Сьогодні не час сумувати, у нас чудовий вечір попереду.

Тільки-но рушаємо, хлопець бере мене за руку, а я не проти. У нас якесь дивне спілкування. Дружнє. Доганяємо дівчат, які йдуть неквапом, бо на підборах. Чекаємо трамвая і їдемо до клубу. Лія бурчить, що ще не їздила на трамваї гуляти, але вибору у неї немає. Виходимо біля парку й прогулюємося, прямуючи до клубу. Лера щось розповідає Лії та дає потрібні настанови, а ми мовчки йдемо за ними.

Назар тримає мене за руку і все. Немає якихось розмов, він не питає нічого про мене, а я теж мовчу. Протягом тижня часу побачитись теж не було. Хоча, нам і зараз немає про що говорити. Мені приємно бути поряд з ним, але впевненості, що хочу стосунків, більше немає. Все змінилося, а чому — сама не можу зрозуміти. Мабуть… Ні, не хочу згадувати той дзвінок. Вже забула.

Колись ми з Лерою декілька разів ходили до клубів, тільки в цьому не були жодного разу. Сьогодні субота, а це значить, що народу буде багато. Дістаю на вході гаманець, але Назар не дозволяє за себе заплатити. Як розуміти цей його порив? Ми не зустрічаємося, але ходимо за ручку, він платить за мене, але жодних розмов про нас не заводить. Не дивлячись на те, що ще рано, вільних столиків не так багато. Знаходимо собі місце й сідаємо. Говорити нормально не виходить, бо музика все перебиває. Сьогодні грає якийсь відомий діджей, тому біля сцени купа народу. Дівчата одразу вирішують, що питимуть шампанське, але цього разу я не поведусь на їхні вмовляння. Твердо вирішила, що не питиму, і не поступлюся. Назар і тут не дає мені платити, купує безалкогольний коктейль, а собі пиво.

— Леро, — кричу через столик, — а де ж Дем'ян?

— Сказав, що скоро буде, — відповідає подруга.

Назар відкорковує шампанське й наливає дівчатам. Ми всі цокаємось, і веселий вечір розпочинається. Коли не вживаєш алкоголь, дуже цікаво спостерігати за тими, хто вживає. Поки прийшов той Дем'ян, Лера й забула про нього. У них з Лією сьогодні справжній відрив.

Я побачила його раніше за всіх, а також помітила дівчину, з якою він обіймався, вітаючись. Потім почав шукати когось очима й зупинився на нашому столику. Лера саме голосно сміялася з якогось жарту Назара. На фотографіях Дем’ян виглядав трохи міцнішим, і Лера наче говорила, що він займається у спортзалі. На вигляд я б так не сказала.

Він підходить і ні з ким не вітається, торкається до плеча подруги, а вона підіймає погляд й розпливається в усмішці. Лія одразу починає наступ, коли розуміє, хто він. Я знаю її план, тому це не було неочікуваністю. Напередодні вона розповіла мені, як найкраще вивести його на чисту воду. Вона сама почне до нього загравати, і все буде видно по його вчинках. Леру я пообіцяла взяти на себе, якщо раптом вона образиться.

Після знайомства Дем’ян і ще два хлопці сідають за наш столик. Назар почуває себе вільно, з задоволенням з усіма спілкується. Роблю ковток напою й роздивляюся хлопця. З одягом він теж не заморочувався. Одягнув джинси й сіру футболку. Трохи подовжене волосся зачесане назад, неслухняні пасма падають на очі. Гарний, але в мені наче щось обірвалося після… Після того дзвінка. Зізнаюсь собі у тому, про що вже думаю цілий тиждень. Та розмова дивовижним чином вплинула на мій настрій. Учора я навіть хотіла набрати його номер, який так і не видалила, але не знайшла жодної причини це робити.

— Соню, я по пиво, — нахиляється до мене Назар. — Взяти тобі коктейль?

— Якщо можна, щось алкогольне, — дивую хлопця. — Буду виганяти поганий настрій.

Він киває та йде до бару, а я підсідаю ближче до Лії, щоб чути, про що вони говорять. Дем’ян розповідає про відпочинок у Карпатах, а Лера слухає відкривши рота.

— Що думаєш? — голосно шепочу Лії на вухо.