Читати книгу - "Я хворий тобою, Валерія Дражинська"

Мирослава

Починати все з початку і цього разу допоміг Олег, щоправда перед цим обізвав дурепою, і примудрився зробити все по-своєму! Дав грошей на перших порах, допоміг знайти житло і роботу і з напуттям "Ось тепер можеш робити все сама, але, якщо що - дзвони!" відбув у наше місто. Жити в столиці мені не подобалося, занадто багато людей і шуму. Але знову кудись переїжджати було вже відверто нерозумно. Ось і "насолоджувалася" життям, добираючись на роботу щоранку по півтори години. 

Сьогодні в мене побачення, вперше за довгих дев'ять років. Хвилювалася страшенно. Ми з Костиком разом працюємо довгий час, але тільки вчора він запросив мене "куди не будь сходити разом". З ледь помітним збентеженням. Він мені реально подобався. Я вже півгодини крутилася біля дзеркала, вибираючи вбрання.

Мобільний, що ожив, сповістив мене, що я ще трохи не готова:

- Так, Костику!

- Привіт, Славо! Я вже приїхав! Чекаю біля під'їзду.

- Добре! Дай мені ще десять хвилин.

- Так, звісно! Не поспішай, я почекаю, - відчуваю його посмішку.

Костя на роботі був свійським хлопцем, він рідко кому не подобається. Тому й наш Палич (професійно - Андрій Павлович, наш дорогий і шановний директор) брав його майже на всі зустрічі з потенційними клієнтами.

Спустилася я через двадцять хвилин. Не спеціально, звісно. Спочатку поїхали в кіно, на яке він заздалегідь купив квитки. Мабуть хотів зробити сюрприз мелодрамою. Мені, насправді, не подобався цей жанр, але я мужньо просиділа дві з гаком години, періодично дрімаючи. Потім, за всіма стандартами, похід у кафе. Незручності між нами не було. Костя навіть мене примудрився втягнути в нічого не значущу бесіду. Постійно смішив. З ним я почувалася комфортно і легко. Як з Олегом! Але не було інтересу, як до чоловіка! Не було того тягучого хвилювання, яке виникало в мене лише до однієї людини. Цієї мани неможливо було позбутися навіть через стільки часу. Хоча я дуже старалася!

- У тебе обличчя таке..., - Костя завзято посміхнувся, - Наче я тобі страшенно набрид!

- Я про завтрашню зустріч згадала! - награно весело відмахнулася я, перемикаючись на іншу тему, - Хвилююся, як усе пройде!

- А чого хвилюватися? - він спробував мене заспокоїти, - Ми всі таку роботу за тиждень виконали, що не оцінити не зможе тільки тупий.

- Оцінка це одне, а якщо не сподобається? Такий великий проект для мене взагалі в новинку.

Я боялася облажатися! У разі чого, доведеться шукати нову роботу, а це час. Оренда столичної квартири, нехай навіть на околиці - недешева!

- Славо, ти працювала в команді. Якщо Палич дозволив тобі брати участь, значить упевнений, що ти готова для більшого! Розслабся! - він весело підморгнув мені, - Завтра весь удар беру на себе! Поп'єте на халяву, поїсте, потанцюєте з дівчатами. Коли Палич нових клієнтів заманює, його щедрість не має меж. А про завтрашнього, я взагалі мовчу.

- Тебе це не лякає? - така безтурботність насторожувала.

- Слава, до кожної людини можна знайти підхід, головне знати де шукати! - самовпевнено видав Костя.

Біля під'їзду він мене поцілував. Мені не було неприємно! Просто байдуже. Той випадок, коли мозок сприймає факт самого процесу, а тіло ніяк не реагує!

- Мене завтра на роботі не буде, давай заїду за тобою ввечері і разом поїдемо в ресторан? - він спробував загладити незручну ситуацію, не дочекавшись бажаного відгуку.

- Ні, Костя! Не потрібно, - цим стосункам не можна дозволяти заходити далі за перше побачення, - Спасибі тобі за класний вечір, але давай так і залишимося добрими колегами по роботі.

- Славо, ти мені дуже подобаєшся! - звична фраза для багатьох дівчат, поставила мене в незручне становище.

- Вибач, - розвернулася і пішла.

*

Зранку на роботі почався повний аврал. Палич ще разів п'ять перевіряв готовий проект і вносив дюжину правок. Навіть Костика на роботу викликав. О третій годині мене і ще двох виснажених дівчат відправили додому приводити себе до ладу перед діловою вечерею.

Уже у квартирі, розслабляючись у ванній, я знову замислилася над тим, що не давало спокою весь тиждень. Як Палич примудрився вийти на такого замовника? Занадто "велика риба" - не його рівень. І чому підпустив до роботи новачка в моїй особі? Хоч і з трьома іншими, більш досвідченими співробітниками. У шанс, щоб проявити себе, я не вірю! Не в його характері.  

Мої роздуми перервав телефонний дзвінок. Довелося вилазити з ванни і тягнутися в кімнату за телефоном.

Телефонував Олег. Кинувши швидкий погляд на годинник, розумію, що потрібно трохи поквапитися. Ще добиратися.

- Привіт! Ти у справі?

- Зайнята?

- Збираюся!

- Куди?

- По роботі! - зітхнула я.

- На ніч? На вулиці вже темрява, - Олег відразу дратується.

Розумію, що просто відбитися не вийде:

- У ресторані зустріч із клієнтом. Буде Палич і ще кілька співробітників. Маршруткою і метро добиратися ще не пізно, назад візьму таксі.