Читати книгу - "Я хворий тобою, Валерія Дражинська"

- Ігнат, а куди ти подів Аню? - капризно пристала та, не помічаючи мого стану.

Замість відповіді, я перекинув в себе чергову стопку. Яка до біса Аня?

- Дитинко, тобі краще піти! - ласкавий тон Марата навіть цю дурепу не обдурив, і вона швидко зникла.

Я продовжував пити, не звертаючи на нього уваги. Ненадовго відчув себе зрадженим. Але, в принципі, тут немає ніякої зради - від початку одне знущання.  Вона весь час збочено гралася зі мною! Не можу зрозуміти одне - навіщо? Адже сама ж до нестями хотіла мене. Так зіграти не зуміє жодна грьобана актриса. Найгірше для мене було те, що все вже давно вийшло за рамки звичайного бажання трахнути.

- Вона мені весь час брехала! - нарешті видавив із себе.

- Хто? - Марат здивовано злегка зсунув брови.

Дивлюся на нього осмисленим поглядом. Щось горілка сьогодні неправильно на мене діє! Не б'є по мізках, а лише озлоблює.   

- Мирослава?! - він сам здогадується про кого мова.

- Для тебе Слава! - неусвідомлено поправив, не хочу, щоб хтось, навіть Марат, називав її так. Це тільки мені дозволено! 

- Гаразд, Слава! - погоджується він.

Я коротко розповів про зустріч у холі, вперше порушуючи тему Міри.

- А може, вона кохає його, типу старшого братика і за сумісництвом типу чоловіка! Тому й поводилася так! - припустив Марат.

- Я взагалі не розумію, що в неї в мізках коїться! Але обов'язково все з'ясую! І краще, щоб у неї на всю цю х**ню були дуже поважні пояснення.

Але в будь-якому разі я її покараю!