Читати книгу - "Мій супер сусід, Аріна Вільде"

- Заїду о сьомій.

- А чи не пізно? Поки доїдемо, доки я приготую вечерю, буде вже близько дванадцятої.

- То ми нікуди й не поспішаємо. Ти залишишся в мене, а завтра відвезу тебе на пари вранці.

Пробігаюсь кілька разів очима по рядках останнього повідомлення і не вірю. Він хоче, щоб я залишилася в нього з ночівлею? Ну вже ні, надто рано. Всім дівчатам відомо: хочеш, щоб хлопець ставився до тебе серйозно - то навіть ніяких поцілуночків на перших побаченнях. А те, що він пропонує залишитись у нього на ніч, говорить саме за себе. Він хоче більшого. На другому побаченні!

– Не думаю, що це гарна ідея, Вово. Ми не так добре знайомі, щоб я лишалась у тебе.

- Та кинь, кицю, це не те, що ти подумала. Просто вдень я зайнятий та не можу нормально поспілкуватися з тобою. А так буде вся ніч для знайомства. Залишайся, не пошкодуєш.

Я зволікаю. Одна половина мене стрибає від радості і хоче сказати: звісно, ​​я залишуся з радістю. Інша ж волає про небезпеку і не довіряє Вовці, незважаючи на те, що я так довго добивалася його уваги.
Ходжу по кімнаті туди-сюди з телефоном у руках і не знаю, що відповісти.

- Давай наступної суботи залишуся у тебе? У мене завтра першою парою Бурихіна, не хочу спізнюватися.

Спостерігаю за тим, як рухається олівець у полі для повідомлень. Вовка все пише щось і пише, і пише. Потім олівець на кілька хвилин застигає і знову оживає.

Я починаю нервувати. Іду на кухню за тим самим варенням, яке намагався віджати в мене Влад.

Олівець все ще рухається. Дістаю чайну ложечку, занурюю в банку і насолоджуюся смаком дитинства.
Телефон у руці вібрує, і я швидко відриваюся від варення.

- Кіро, дай мені шанс показати, наскільки ти мені дорога. Мені не потрібне твоє тіло, мені важливо те, що всередині. Я дійсно хочу провести з тобою якомога більше часу і дізнатися краще. Залишайся сьогодні в мене. Будь ласка.

Господи, це так мило! Заплющую від задоволення очі, намагаючись не померти від радості. Який же Вова  хороший хлопець..

- Я подумаю і напишу через пару годин, ок? - вирішую, що треба все ж таки трохи поламатися.

Відповідь надходить миттєво.

- Якщо не залишишся, то більше не побачиш мене. Я хочу серйозних стосунків, і в мене не так багато часу, щоби вислуховувати всі ці знаю-не-знаю-подумаю. Відповідь потрібна зараз. Так що?

У душі неприємно заскребли кішки. Що на нього найшло? Що це за такий ультиматум? Настрій зіпсувався миттєво, і йти нікуди не хотілося. Але й втрачати Вову також.

Декілька хвилин дивлюся в телефон, помічаючи, що хлопець вийшов з онлайну, і не знаю, що робити. Заплющую очі, кілька разів легенько б'ю себе по щоках, намагаючись заспокоїтися, і, можливо, роблю найбільшу помилку у своєму житті, але інакше не можу.

- Добре. Я залишусь, тільки ніяких докучань, зрозумів?

- Не хвилюйся, я хочу довести тобі, що мене цікавить твоя душа. Буду о сьомій, не забудь піжамку.

Відкидаю убік телефон і намагаюсь зібратися з думками. Я їду до Вовки з ночівлею. І він сказав, що для нього важлива моя душа, а не тіло. Господи, та він серйозно налаштований на мій рахунок. Ось тільки тієї радості, яку маю відчувати при цій думці, чомусь не відчуваю. Мені більше не по собі. І тривожно. Дуже тривожно.

***
Вова приїхав рівно о сьомій. Я випурхнула з дому з пакетиком у руках, озирнулась назад, на вікна сусіда, і здригнулася, впіймавши погляд Влада.

Він стояв на балконі, так само без футболки - він взагалі в курсі, що існують футболки? - і з серйозним виглядом дивився то на мене, то на машину Вови.

Від розгубленості помахала йому рукою і, не озираючись, кинулася до Вовки.

- Привіт, - усміхається він побачивши мене і тягнеться, щоб поцілувати.

Сама не знаю чому, але замість губ я підставляю йому щоку.

- Вітання. Ну, я готова, - показую на пакетик з піжамкою.

Він посміхається, заводить двигун та швидко вирулює з двору. Мене ж всю трусить. Від страху та хвилювання. Насамперед від хвилювання. Ще трохи, і я дізнаюся, як і де мешкає Вова. Упевнена, жодна дівчина в універі не була настільки близька до нього.

Це окрилює. Робить мене особливим.

Скоса поглядаю на задоволеного хлопця, який підспівує радіо, і легенько щипаю себе за руку, щоб переконатися, що це не сон.

- О, хлопець голосує, зараз підвеземо його, якщо він туди ж. - Вова задоволений, я ж повертаюсь на землю. Ну, скільки можна? Навіщо нам усі ці сторонні люди у машині?

Залишок дороги їдемо у тиші. Мої молитви не були почуті, і незнайомцю не тільки по дорозі, але ще й майже туди, куди й нам.

А з іншого боку, що я завелася? Хлопець намагається заробити, заощадити на чомусь, видно, що знає рахунок грошим і цінує їх. Вова стане чудовим чоловіком, і його дружина - не виключено, що я - зможе не працювати, а займатися домашніми справами.

– Приїхали.- Він паркується позаду однієї зі старих дев'ятиповерхівок, а я верчу головою, намагаючись роздивитись, де новобудова, у якій він живе. Але новобудови немає, лише високі тополі та сіренькі старі будівлі довкола.
 .
Вова йде вузькою протоптаною доріжкою прямо до дев'ятиповерхівки, а я слідом, намагаючись згадати, хто ж мені казав, що в нього крута квартира-студія на останньому поверсі біля моря.