Читати книгу - "Заборони тебе кохати, Ольга Вісмут"

Я мушу це припинити. Прикрикнути на нього. Відійти, відкинути його руку…

Чому ж я не роблю цього? Чому дозволяю так чинити?

Я ж його терпіти не можу! А сама завмерла, рвано дихаючи, і насолоджуюся випадковою ласкою. Не можу зрушити з місця. І не хочу…

Його пальці ковзають вгору по внутрішній стороні стегна, поки не зачіпають мої трусики.

Чую власний стогін.

Я ніби не в цьому всесвіті зараз. Не у своєму кабінеті. Усі думки вимикаються. Один дотик Микити — і я спалахнула, мов сірник.

Це все тому, що я довго ні з ким не була. Цілих пів року. А тут молодий, симпатичний, що вже заперечувати. І так, я його терпіти не можу. Ненавиджу.

Так ненавиджу, що закушую губу, коли він торкається мене в найінтимнішому місці.

А Микита сміливішає. Втискає палець у мої трусики. Погладжує, потирає. І дивиться мені просто в очі. Не дає відсахнутися.

Мені вже бракує повітря. Задихаюсь від відчуттів, що накотили. Таких бажаних та гострих, що немає сил усе це терпіти.

— Боже, — видихаю зі стогоном.

Відкидаюсь на шафу, руки безвольно повисають вздовж тіла.

А Микита все ритмічніше й наполегливіше натискає на клітор. Відсуває трусики вбік, торкається вологої плоті.

Несила стриматися, запускаю пальці собі у волосся. Хоча зараз із задоволенням вчепилася б у волосся Микити.

Його палець проникає в мене. Потім другий. Рухи прискорюються. Я вже не можу стримати стогонів.

Не припиняючи пестити, Микита раптом підіймається. Робить кілька різких рухів усередині мене і прибирає руку.

— Що ти робиш? — зривається з моїх губ.

— Намагаюся задовольнити начальство, — усміхається він.

Підносить вологі пальці до носа й нюхає їх. Приблизно так, як гурмани нюхають дорогий, витриманий коньяк чи ексклюзивні кубинські сигари.

Цієї миті він має шалено сексуальний вигляд. Дивлюся на нього, й не можу відвести погляду. Не вірю, що це відбувається. Що я дозволила йому мене там торкатися.

А ще й тіло моє так реагує на нього. Внизу все горить та пульсує.

Микита подається вперед. Несподівано задирає мою спідницю на талію, підхоплює мене під попу й саджає на стіл. А потім ставить руки з обох боків від мене. Немов у клітку замикає.

— Не можу, коли моє начальство має таку проблему, — він схиляється до мого обличчя й обпалює диханням.

Його губи опускаються на мої. Він цілує жадібно та різко. І знову його пальці — у мене між стегон.

Відкидаюся назад, вигинаюсь, розсовую ноги, щоб йому було зручніше.

Це все неправда. Це неправильно. Я не маю цього робити — звучить у голові впереміш зі стогонами, поки моє тіло насаджується на пальці стажиста.

Стогони стають гучнішими, коли до двох пальців додається третій і ритм прискорюється. Подушечкою великого пальця Микита продовжує ритмічно тиснути на клітор.

Усе, не можу терпіти.

Відчуваю, як мої м’язи скорочуються навколо пальців Микити. Ще кілька рухів — і я злітаю.

Очі закочуються, свідомість майже вимикається, коли мене пронизують спалахи задоволення. Хвиля за хвилею солодкі судоми проходять тілом. Інстинктивно стискаю стегна, щоб продовжити цю мить.

Коли все сходить, Микита прибирає руку.

Я ослаблими пальцями чіпляюсь за його плечі. Підіймаю голову, стикаючись із темним поглядом.

— Ну що, до мене? — нахабно питає хлопець і демонстративно облизує свої пальці.

А мене раптом накриває усвідомлення того, що сталося.

Як я могла? Як допустила?! А якщо хтось почув, як я стогнала? А якщо хтось дізнається…

Сором і страх накривають мене чи не сильніше за задоволення.

— Ні! — відштовхую Микиту від себе. — Пішов геть звідси!

— А хвилину тому ти стогнала «ще, ще».

Моє обличчя починає горіти.

— Забирайся! — шиплю. — Щоб ноги твоєї тут не було! Якщо не хочеш отримати звинувачення в домаганнях!

— А, то я тебе домагаюсь, — посміхається він. — Щось ти не сильно чинила опір, коли кінчала від моїх пальців.

Я хапаю губами повітря.

Ну покидьок!

— Забирайся! — повторюю зі злою переконаністю. — Або я зроблю все, щоб тебе вигнати звідси!

Микита дивиться на мене застиглим поглядом.

На мить стає соромно. Адже він має рацію, я могла його зупинити, але не зробила цього. А тепер погрожую.

Як низько ви впали, Діано Георгіївно.
Але вибору немає. Якщо я зараз здамся, то він не відчепиться.

— Ось як, — вимовляє Микита. У тихому голосі я чую погрозу. — Можете спробувати мене вигнати. Але не раніше, ніж я з вами закінчу.

І розумію, що все. Пропадаю. Тому що Микита знову притискає мене до себе й нахабно цілує в губи.

Я видихаю, а вдих дарує він.

Спідниця знову задирається. Тканина тріщить, але мені начхати. Аби Микита не припиняв поцілунок.

Чіпляюсь за його плечі, а він просто стягує з мене блузку, мало не розриваючи її на частини.

Поцілунок поглиблюється.

Язик хлопця ненаситний і жадібний. Захоплює весь простір у моєму роті.

Я починаю просто стогнати в рот Микиті. І ні краплі не соромно, що ми робимо це в моєму кабінеті.

На секунду уявляю, як мені іноді доводиться владно вичитувати колег, а тут мене просто беруть і не залишають шансів на опір. Ще і хлопець, який молодший за мене.

Та мені взагалі малолітки не подобаються!

Хоча нехай не зупиняється. Нехай так само цілує.

Та що там цілує. Він зараз просто має мене в рот! Притискає до столу. Впивається пальцями в мою талію.

Точно залишаться синці.

Але зараз мені на це начхати.

Нехай тримає у своїх руках, хай чіпає мене, хай робить, що хоче. Я ж начальниця, доросла жінка, але хочу, щоб на коротку мить він зробив мене своєю річчю.

Мені це потрібно.

Ось просто зараз відчути себе слабкою та беззахисною. Безпорадною.

Ох, то ось які мої таємні фантазії?

Це раптове відкриття ще більше розбурхує мене.