Читати книгу - "Незамінна для нього, Меланія Арт"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Не драматизуй. Я жива і здорова. В мене був хороший день, тож давай не будемо згадувати цього, – краще хай думає, що вчора все й закінчилось.
– Ну добре, але тільки спробуй ще раз мені не розповісти щось важливе, – пригрозила вона мені пальцем, – я тобі цього не вибачу, так і знай.
– Добре-добре, – не стримала посмішки. – Обіцяю, тепер ти перша будеш все знати.
– Ось так вже краще, пішли на кухню.
Там нас зустріла Таша. Вона знала, що я мала сьогодні ще йти в ресторан, але теж не починала цю розмову біля Софії.
– Наша дівчинка вже вдома і точно хоче нам розповісти про своє побачення з гарячим рятівником, – лукаво підморгнула вона мені.
– Це було не побачення.
– Ви разом обідали, він подарував тобі квіти, ти в сукні. Це точно побачення, – константувала Софа.
Ох, як би мені хотілось, щоб це справді було так, але я розумію, що в першу чергу Марк покликав мене через роботу. Хоча його поведінка в кабінеті Віктора Олексійовича і потім в машині доводить, що я не байдужа йому. Та в цьому ж не обов’язково має бути романтичний підтекст. Можливо, він просто не сприймає насилля над жінками і таким чином хоче підтримати... Коротше, я заплуталася.
– Ні, дівчата, це був більше діловий обід.
– В якому це сенсі? – спитала Таша.
– Він запропонував мені тимчасову роботу.
– І...?
– На найближчі десять днів я буду грати роль його нової співачки.
– Ем… Еллі, ти серйозно?
– Так, побуду трішки твоєю колегою, Ташо.
– Та скільки можна відповідати так скупо, ти можеш нормально пояснити? – це вже Софа не витримала.
– Дівчата, там все складно, – не думаю, що Марк би хотів, щоб я всім розповідала про його проблеми. – Просто я маю допомогти Марку з роботою, а для цього – маю стати "Еллою". Нічого складного, просто наступні десять днів я буду ходити в його офіс і робити вигляд, що готуюсь до творчого дебюту, наскільки я зрозуміла.
– "Елла"? Це такий псевдонім? – уточнила Таша.
– Так, уявляєте? Мені й самій ніяково від цього збігу, – не втрималась і хмикнула, – Насмішка долі просто.
– Тут не посперечаєшся... Але, Еллі, ти точно зможеш? Пам'ятаю, ти говорила... – подруга обережно торкнулася теми, що я не хочу підіймати, тому я трохи не дуже гарно перебила її.
– Я не буду справжньою співачкою, а просто буду робити вигляд, що я – це "Елла". Тому мені ніде не потрібно буде світитися, ім'я моє теж ніде не з'явиться в пресі, ми домовились з Марком за це.
– Якщо таке твоє рішення – окей, але, будь ласка, бережи себе.
– Все буде нормально, Ташо, – ще раз повторила я те, що й собі постійно говорила собі в голові, – я знаю, на що йду.
– Ми поряд, завжди.
Софа підійшла і обійняла мене. Потім до нас приєдналась і Таша. Не знаю, як я жила би без своїх найкращих подруг.
***
Коли Софія пішла, Таша одразу накинулась на мене з питаннями.
– Ну а тепер розповідай, як все пройшло насправді.
– Дурдом-веселка просто, – не втрималась я від класичного жарту. – Була у Віктора Олексійовича. Там вже сидів Ед, який влаштував справжній концерт, ніби я сама винна у всьому і спровокувала його, а він такий білий та пухнастий. Фу, аж згадувати огидко.
– Реально? Він таке сказав? От справжнє гімно роздушене, що тільки смородом своїм життя людям псує. А ти що?
– Розповіла все як було, показала синці, а далі…
– Ну?
– Коротше, Марк його побив.
– Чекай, Марк що зробив? Він з тобою був? І що прям сильно-сильно побив, чи так легенько стукнув?
– Зі мною, не відпустив саму, як тільки дізнався, куди я хочу йти. Ой, там на обличчі тієї сволоти не залишилось живого місця. Та ще й руки пошкодив об нього.
– Все більше і більше мені подобається цей чоловік. Шкода, що мене там не було. Я б теж додала трохи стусанів. Так тепер ти звільнилась?
– Там трохи незрозуміло все вийшло. Наче так, але заяву я не писала, та й речі ще мої залишились. Але більше я туди їхати точно не хочу. Попрошу Олю з кухні забрати речі, або Олега. Вони не відмовлять.
– От і правильно, давно тобі пора було звільнитися. Але ж як тепер з Марком? Ти погодилась на цю авантюру через його допомогу?
– І так, і ні. З одного боку я відчуваю себе винною, а з іншого – просто хочу йому допомогти.
– Подруго, та він подобається тобі, ще й сильно. Не сперечайся навіть, по очам бачу.
– Ой, не знаю я… Все надто заплутано. Я відчуваю симпатію, але не покидає враження, що після закінчення терміну нашої угоди, я стану йому просто не потрібна.
– Ти просто одразу себе налаштовуєш на погане. Прийшов час відпустити все і відкритися новим стосункам. Ти два роки самотня, можливо, досить вже?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незамінна для нього, Меланія Арт», після закриття браузера.