Читати книгу - "Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм"

Жанна була шалено рада приїзду Влада і Мопса. Рівно до того моменту, коли хлопець заявив, що у нього заплановано зустріч із друзями.

Залишившись знову в порожній квартирі, але вже з розкиданими речами Влада, і Мопсом, що відсипався після перельоту, Жанна не знала, куди себе подіти. До речі згадалося запрошення (або вимога) її начальника-самодура бути на вечірці. Такі заходи Жанна страшенно не любила, але…

"Треба ж вливатися в новий колектив".

"Треба ж розвіятися, а то від нудьги завию".

"Якщо не прийду, він вважатиме що я злякалась, або ще гірше, засмутилася через нього і Марину".

Останній аргумент виявився найбільш переконливим серед усіх, що,  звучали у голові.

“На годиннику 19.00. Якщо почну збиратися зараз, приїду в розпал” – подумала Жанна і відчинила двері великої напівпорожньої шафи.

А за сорок хвилин вона вже заїжджала у двір величезного котеджу, який дачею назвати просто язик не повертався. Великий двір з альтанками та мальовничими доріжками, кругле озеро басейну, що видно з-за будинку. Сад і мигаючі різними кольорами вікна з гучною музикою. "А самодур не такий простий, як здається" - промайнула крамольна думка.

Жанна припаркувала машину та обережно ступила на алейку. Зараз її приїзд здавався абсолютно дурною витівкою, та тільки вороття вже не було, бо її помітили і вже бігли з усіх ніг красуні-близнючки.

– Жанно Вікторівно!

– Ми такі раді!

- У нас тут весело! - затораторили вони і Жанна мимоволі посміхнулась. Дівчата їй подобалися, з ними було легко. І з'явився шанс загубитися в їхній компанії і не надто відсвічувати.

Весь відділ, крім їхнього менеджера Дмитра, був у зборі. Усі виглядали невимушено та весело. Крім "самодура". Той здивовано глянув на Жанну і поспішив піднести коктейль.

- Приємна несподіванка! – перекрикуючи музику, повідомив “самодур”.

Від крику та неприємних асоціацій зі словом "несподіванка" Жанна скривилася.

- Пригощайтесь! - простягнув коктейль Тихін і ретирувався, бо його покликав молодий незнайомий Жанні хлопець.

Жанна так і застигла на місці, роззриючись. Коктейль був фруктовий, і, судячи по запаху, безалкогольний. 

Жанна підозріло принюхалась, потім трішки спробувала напій. Абсолютно фруктовый пприсмак, наче ніякого алкоголю. 

Після коктейлю у Жанни раптом запаморочилося в голові. Спиртні напої вона взагалі не вживала, більше того, мала на них сильну алергію, що виражалась в не зовсім адекватній поведінці та навіть провалах у пам'яті. Про те, що коктейль міг виявитися не зовсім невинним, подумалось вже після кількох ковтків. 

Щоб позбутися неприємного запаморочення, Жанна вийшла надвір. Тут хоча б повітря було свіже, і майже не дошкуляла гучна музика. Трохи пройшовши вздовж молодого саду, Жанна підійшла до басейну і почала розглядати темну гладь води.

– Жанно… Вікторівно, вам нудно на вечірці? - ось тільки "самодура" тут не вистачало!

- Ні, весело, а я вийшла подихати.

- Тоді я теж подихаю! - нахабно заявив Тихін і став поруч.

– Дихайте на здоров'я! – грубувато відповіла Жанна та зазначила, що басейну вже два. Щоб поєднати їх в один, довелося моргнути кілька разів поспіль.

– А що це ви одна?

– А з ким мені бути? – здивувалася Жанна.

– Як із ким? У вас сьогодні ж гість був…

- Ви що, за мною стежите?

- Та ні, проїжджав повз.

– Влад поїхав до друзів. - раптом сумно видала Жанна, і відразу ж осіклася. Знайшла кому тут плакатись!

- Приїхав до вас і поїхав до друзів? Нічого собі. Хоча молодість така річ, біля себе не втримаєш.

- О, це точно, вже ні подарунки, ні смаколики не допомагають! - здивувалася такому розумінню Жанна.

- Невдячний хлопець, однак. – глибокодумно пробурмотів Тихін. – Але що ж ви хотіли, люди шукають своє за віком коло спілкування, щоби там вони не говорили.

- Є таке. Начебто нещодавно зі школи за ручку, а тут уже не обійняти, ані вдома втримати.

– За ручку? Зі школи?? То ви, зі школи з ним, чи що? - Тихін чомусь подивився на Жанну абсолютно очманілим поглядом.

- Не зі школи, а з саду. Або взагалі з пологового будинку. – засміялася Жанна.

- З пологового будинку?! - здавалося, очі її начальника зараз випадуть з орбіт. - Це у вас там так заведено, чи що? З дитинства собі хлопців виховуєте?

– Яких хлопців? - у Жанни навіть голова на мить пройшла.

– Яких хлопців? - повторив за нею Тихін, і раптом ляснув себе по лобі. – Так той хлопець – ваш син, а не….

– А не хто? – металевим тоном спитала Жанна, і похитнулася. - Ви що, подумали, що Влад - мій хлопець? Та ви збожеволіли, я що схожа на спокусницю малолітніх? - Жанна раптом заливисто засміялася.

Треба ж цей «самодур» подумав, що Влад – її хлопець? От ідіот, боже мій!