Читати книгу - "Нестерпний Бос, Ірен Васильєва"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вир робочих моментів, закрутив з такою силою, що важкі спогади вчорашнього дня просто вилетіли з голови.
Лише колеги, що забігали, запрошували її на обід і запитували про її самопочуття, мимоволі змушували поганим спогадам прокручуватися в голові.
А від запрошень на обід, так і зовсім здригалася. Оскільки саме в обідню перерву, вона у супроводі Томаса повинна буде відвідати поліцейську дільницю та дати свідчення.
Очікування обідньої перерви перетворилося на тортури.
Єдине, що згладжувало майбутні неприємні моменти, так це те, що Томас буде поряд.
Хоч страх розбитого серця нікуди не подівся, все ж таки віддалятися від близькості з чоловіком дівчина не хотіла. Та й не збиралася цього робити.
І навіть якщо цей роман триватиме недовго. Принаймні залишаться приємні спогади про час, проведений поряд з коханим чоловіком.
Але все ж таки, як і будь-яка закохана дівчина сподівалася на взаємні почуття. І на спільне майбутнє.
Наближалася обідня перерва. Дівчину починало помітно трусити. Що буде далі навіть боялася уявити. Тим паче коли їй доведеться зіткнутися з тим хлопцем віч-на-віч? Цього боялася найбільше.
Деякі колеги знаючи, що на Лізі чекає, та помічаючи її нервозність, навіть поривались її супроводжувати. А кілька хлопців із фінансового та айті відділів майже наполягали на своїй підтримці.
- Лизонько, буде краще, якщо ми тебе все ж таки супроводимо. І ти не будеш сама і ми хвилюватись за тебе не будемо.
- І навіть не думай відмовлятися, - наполягав другий.
Вони торохтіли, не даючи їй навіть рота розкрити. Один поперед одного пропонуючи свій супровід та компанію.
- Хлопці, дякую за турботу, але не потрібно.
- Мила не відмовляйся.
– Ми тебе саму не відпустимо.
Здаватися вони точно не збиралися, наполягаючи на своєму.
І невідомо скільки б ще тривали їхні вмовляння, не пролунай розлючений голос Томаса за їхніми спинами.
- Чому ви вирішили, що міс Картер поїде сама?
Хлопці злякано озирнулися. Судячи з його різкого тону, всі присутні одразу ж зрозуміли, що шеф не має настрою.
Ті різко відступили на кілька кроків убік.
- Е… ми просто хвилювалися за міс Картер. Ми хотіли допомогти.
- Міс Картер їде зі мною. Тож ваша допомога не знадобиться. Можете йти на обід та нас не затримувати.
Невдоволення, що пролунало, в голосі боса уловили всі, і швидко ретирувалися.
Не так собі дівчина уявляла їхню спільну поїздку. Том був чимось дуже не задоволений. В чоловіка купа й власних проблем на робочих моментів, а тут ще й вона зі своїми проблемами.
Дівчина зніяковіла, відчуваючи себе баластом на його плечах. А бути такою зовсім не хотілося.
- Якщо ти зайнятий я… я можу і сама… не хочу тебе відволікати…
Почала було говорити, але її перебили.
- Не говори дурниць. Моя машина чекає на нас з низу.
Його погляд потеплішав. І не звертаючи уваги на зацікавлені погляди колег в їхній бік, взявши дівчину за руку, переплітаючи їхні пальці, повів на вихід.
Всю дорогу до дільниці вони мовчали. Кожен думав про своє. І тиша між ними не була обтяжливою, а навпаки була наразі дуже необхідною.
Прибувши на місце, черговий швидко супроводив їх до детектива, який вів її справу.
Ним виявився милий, літній чоловік.
Той привітно розмовляв із дівчиною, акуратно розпитував про всі подробиці інциденту.
Томас весь час був поряд, і помічаючи, коли вона починала нервувати, брав її за руку. Підтримуючи та співпереживаючи.
Помітивши ці дії, детектив обдарував пару зрозумілою посмішкою. Підтримуючи проявлену ним турботу.
Залишити дільницю вдалося лише через півтори години.
Елізабет помітно трусило. Детектив запевняв, що хлопець сяде надовго.
Як виявилося, той був замішаний ще в кількох нападах, і всі вони були вже стягнуті до однієї справи. На даний момент йому не світить нічого хорошого.
Повернувшись до машини, Том допоміг їй зайняти пасажирське місце, сам же сів за кермо. Але не поспішав рушати з місця.
- Ти в порядку? - Він узяв її за руку і притиснув до своїх губ.
- Так. Напевно. - Дівчина була втомлена. Останні два дні видалися напруженими.
Чоловікові так хотілося притиснути її до своїх грудей. Поцілувати. Насолодиться їхньою близькістю… І, помітивши, як дівчина нервово покусує нижню губу, все ж таки не витримав і тяжко зітхнув.
- Елізабет, сонечко. Якщо ти не припиниш так робити, то я тебе поцілую. І, боюся, якщо я так зроблю, ти на мене образишся. Але ти сама мене провокуєш.
Дівчина дивилася на нього здивованим поглядом.
Вона відкрила рота, щоб відкинути ідею з поцілунком. А потім плюнула на все і висловила те, чого теж дуже хотіла.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нестерпний Бос, Ірен Васильєва», після закриття браузера.