Читати книгу - "Моя зухвала, Ема Ноель"

— Кицюню, це для твого ж добра. Якщо не будеш смикатися, боляче не буде. Я б цього не робив, але ти сама мене змушуєш. До свого повноліття будеш зачинена тут, а після поговоримо щодо твого майбутнього й рожевих мрій, за якими ти не бачиш реальності. Поговоримо інакше, якщо вже ти так сильно поспішаєш подорослішати.

— Ти з глузду з’їхав? Чотири дні ось так? А як мені їсти, пити й у туалет ходити, не скажеш? — обурююся.

Він криво посміхається. Ніколи його не бачила таким рішучим і злим.

— А це тимчасові заходи, — говорить. — За пару годин я зніму наручники. Тільки грати на вікно поставлю й замок на двері, — говорить це із задоволеною посмішкою переможця, і йде, залишаючи мене тут саму.

Він збирається зробити для мене тут в’язницю? О ні. Я пташка волелюбна. Я все одно знайду спосіб втекти.

Хоча, може й не варто? Я ж сама цього хотіла? Хотіла, щоби він мене помітив, подивився на мене інакше.

Ну ось, помітив. Подивився. Дорослими розмовами загрожує. Наречену кинув. Може, не так уже все й погано, як мені здавалося?