read-books.club » Драматургія » Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович 📚 - Українською

Читати книгу - "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович"

339
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета" автора Вітольд Гомбрович. Жанр книги: Драматургія. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 18 19 20 ... 51
Перейти на сторінку:
робитимемо? Бо ж не годиться так стояти. Й нічого більше...

БАТЬКО: І нічого.

МАТИ: Нічого.

ГЕНРИК: І нічого.

ВЛАДЗЬО (зненацька): А я щось з’їв би.

МАТИ: Авжеж, атож-бо, ми тут теревені-вені правимо, куди ж я заподіла голову, направду треба щось перекусити, бігма, от зара... миттю наготую, запевно, таке свято — приїхав Генричек, а то вже пішака не ходиться, я вже знайду там щось перехопити, зара-зара, ось стіл, отам ослони, чим багата хата, тим і рада, хоч, певно, збитків у нас нема і всього подостатком, алілуя-алілуя...

БАТЬКО: Ото подай нам, мати, щось перехопити, тіко щоб чесно, з пошанівком... як належить...

Ото в ім’я Батька і Сина, Матері і Сина, о сину мій, дозволь-но запросити тебе до столу нашого... Щоб тіко не аби́як приступати до столу того... Там стіл, а ми всі тута... ото подай мені, мій сину, руку, ну а тебе, стара, нехай тудою отой молодичок провадить, бо так спередвіків, амінь, у нас в родині велося. А зара гайда всі, вперед!

ГЕНРИК: Чудово!

Ідуть парами.

МАТИ: Я пам’ятаю, як давніше мене провадив наш архіпресвітер у Великодні свята... А там і стіл вгинається, і гості всі гуртом ведуть розмови благосні!

БАТЬКО (гучно):

У давні часи, пане, людина до столу засідала

При сніжно-білому обрусі — й хапко

Горохів’янку наминала, так наминала,

Наче у дзвони била або в сурму дудніла!

ВЛАДЗЬО:

Приємна ця прогулянка і втішно

Отак слова вигукувати в простір.

Однак якщо так довго ми йдемо,

Коли ж ми врешті поїмо?

ГЕНРИК:

Оця хода мені незрозуміла трохи.

Не знаю, чи це я проваджу батька, а чи батько мене веде.

І зустріч ця в якійсь дивацькій формі,

Втім слід наладитися під загальну атмосферу...

УСІ: Так, слід наладитися під загальну атмосферу! Нехай же кожен тут наладиться під кожного! Лише тоді й відбудеться концерт!

Сідають при столі.

ГЕНРИК: Дивно!

МАТИ: Пробач мені, мій Генричку, і ти теж, Владичку, за скромне прийняття... Даємо раду, як лиш можемо. Ця юшка з кишки кінської і сцяк котячих.

БАТЬКО: Мовчи, мовчи, о жоно, бо не в тому річ. Бач, Генрику, ти прихопив нас тут у дещо вимушеному стані, у придорожній цій корчмі корчемно-прекорчемній — бо це, бачця, буря грянула, сніжниця, дороги замело, безлюддя скрізь, роздоли та могили...

І стримай, сину, свою ложку, преці твій батько до рота досі не підніс своєї ложки.

ГЕНРИК: Оця корчма... про щось мені нагадує.

БАТЬКО: Відкинь, облиш.

МАТИ: Немає.

ВЛАДЗЬО: Ні.

ГЕНРИК: Нічого.

БАТЬКО: Усе переінакшене.

МАТИ: Все перекручене.

ВЛАДЗЬО: Зруйноване.

ГЕНРИК: І збочене.

Гаразд, гаразд, гаразд, вони схибнулись. Однак вони схибнутись не могли, бо їх немає, а я сплю... й найліпший доказ, що їх тут немає, той, що я мовлю це при них: що їх немає — а вони лише у голові моїй — о, голово моя! Я безперервно мовлю сам до себе!

ВЛАДЗЬО: Як це? Ти безперервно мовиш сам до себе?

ГЕНРИК: Та байдуже! (Починає їсти.)

БАТЬКО: Стримай ложку, адже я досі не підніс до вуст моїх моєї ложки.

ГЕНРИК: Мати, батько — які ж важкі ці сни — мати, батько — наче мені не досить власних митарств — мати, батько — а я гадав, вони давно вже здохли, — а тут не тільки що не здохли, а ще й являються...

БАТЬКО: Бо ти прихильним і шляхетним є молодиком, отож не випереджатимеш у їдженні свого́ родителя, який тебе сплодив...

ГЕНРИК: І я не поверну́ся до родини. У мене вже нема родини.

І більше сином я не є.

БАТЬКО (начебто читає проповідь): ...Преці нема такої шани і, значицця, такої милості, якої син свойому батькові не завинив, і, теє-сеє, Батько, навіки-віків амінь, недоторканним є, святим, освяченим і величенним вівтарем, цей-во, синівського благоговіння і під грізьбою кари вічної, як той казав...

ГЕНРИК: Я син війни!

БАТЬКО: А хто на Батька свого, теє... руку святотатственну, той злочин такий жахливий, такий непередаваний, такий, ах-ах, диявольський, пекельний, нелюдський, що з покоління в покоління, в лементі страшному, в стогоні і в осоромі, в терзаннях, проклятий і Богом, і Природою, анафемський і окаянний, відкинутий і викинутий...

ГЕНРИК: А цей старий боїться, що я йому дам лупки...

БАТЬКО: Ех, добра юшка.

ГЕНРИК (до Владзя): А ти би міг побити цього батька?

ВЛАДЗЬО: Якщо ти можеш, зможу й я.

БАТЬКО: Дай мені трохи солі.

ГЕНРИК: І ти не відчував би докорів сумління?

ВЛАДЗЬО: Якби був сам, то відчував, а як удвох щось роблять, аж ніяк, бо перший другого наслідує.

БАТЬКО: Ох, полюбляв я натоптатися рубців.

ГЕНРИК (до Владзя): Ха-ха, ти добре це сказав! Оце мені до шмиги — це мені пасує — ха-ха-ха, те, що ти мовив, пристає мені. Однак не в тому річ. (Його тривога наростає з кожним словом.) Ні, взагалі не в тому річ. Ідеться тут про щось геть інше. І, до бісової мами, я не знаю, про що ідеться тут, однак усе це жахливо болісне, бо збочене — ти розумієш? — все зашпунтоване й забите кляпом, кляпом, так... і замасковане... але, здається, тут, окрім нас, ще дехто є, і я побачу і з’ясую, і відгадаю... (Скеровує світло лампи вглиб кімнати: вимальовується Манька, яка спить на стільці).

ГЕНРИК: Що це за дівчина?

МАТИ: Ця... е-е-е... Це дівчина до... послуг.

ГЕНРИК: До послуг?

МАТИ: Служниця... служить... Манько, принеси недоїдки і вудженину тамту котячу з підвіконня... (Батько чухається.) Знову тобі свербить?

ГЕНРИК: До речі, якщо отак потроху про все згадувати... Живі знайомі наші?

БАТЬКО: Декотрі.

ГЕНРИК: Але скажи ж мені, мені цікаво... що трапилося з Манею, ви ж, мабуть, знаєте: ну... з Манею? Із Манею, з якою я тут заручився, яка бувала тут... тут гостювала на вакаціях... і я тут з нею теж бував...

БАТЬКО: Тама нема тих вудженин.

МАТИ: А може, хтось їх звудив вудкою?

МАНЬКА (наближається): Немає їх на підвіконні.

МАТИ: Тоді йди до світлиці, але щоб довго не сиділа, бо... І спершу посуд прибери.

ГЕНРИК: Як тебе звати?

МАНЬКА: Манька.

БАТЬКО (двозначно): Манька.

МАТИ (так само): Манька.

БАТЬКО: То дівчина до послуг, Генрику.

МАТИ: Ми найняли її...гм-гм... до всього...

БАТЬКО: То шл... шльон... дівчина. Щоб гостей... обслуговувати.

МАТИ: Вона тут служить. Гостям.

БАТЬКО: До послуг служить... Манька...

МАТИ: Манька...

БАТЬКО: Манька...

ГЕНРИК (до Владзя, тихо й сумно): Що ти на це?

ВЛАДЗЬО (тихо й безпорадно): Хіба я знаю... Хіба ж я знаю...

ГЕНРИК (до Владзя): А я напевне знаю!

ВЛАДЗЬО (до Генрика): Якщо направду це

1 ... 18 19 20 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович"