Читати книгу - "Трансгалактичний розвідник, Єжи Брошкевич"

Він відчував біля себе присутність друзів, чув, як вони дихають. Зненацька йому сяйнула думка — як промінь світла, як блиск надії, — згадка про Перший Закон Усіх Космонавтів: ніхто ніколи не буває сам і ніхто ніколи не залишається самотній перед небезпекою космосу. У ту хвилю хлопець зрозумів найважливіше: що найближчій у світі людині найкраще зможе допомогти він сам своєю відвагою і своїм спокоєм.

Він підвів голову.

— Об одинадцятій годині п’ятдесят дев’ять хвилин розвідувальні прилади оголосили тривогу, — сказав своїм незвичайним басом Антонов.

На екрані силует “Альфа” заблимав світлом тривоги. Люди, що працювали назовні, миттю були стягнені до космольота — по них залишились тільки смуги світляних пасом тривоги.

Водночас у глибині екрана показалась якась тінь.

То була темна хмара, помітна тільки тому, що, виткнувшись на екран, вона почала дедалі швидше посуватися до його середини, поступово закриваючи собою світло далеких туманностей і зірок.

Космоліт, якого було добре видно, вже вирушив у путь, але не встиг досягти такої швидкості, яка б дозволила йому уникнути метеорної хмари.

І ось та страшна хмара огорнула “Альфу” а усіх боків.

Космоліт, пробуючи втекти, пустив одну, другу, третю чергу протиметеорного полум’я. В його сліпучому блиску розсипалися в попіл величезні брили — чорний потік нагло запалав на весь екран сріблястим світлом.

Та боротьба була даремна: “Альфа” тільки й здолала, що пробити собі вузеньку дорогу крізь стіну метеорів. Потім ще блиснули дві черги — і все. “Альфа” була беззахисна.

Тепер уже можна було сподіватися тільки на допомогу ззовні.

Ще з хвилину всі мовчки дивилися, як у чорній хмарі блимає маленьке світло, схоже на веретено, — і враз Антонов урвав передачу.

— Оце поки що все, — сказав він. — Вважаю, що вам треба було показати правду.

— Дякую, — відповів Йон.

— Як це могло статися? — спитала Алька.

Майк розвів руками. Потім показав на Долорес.

— Ми з першої ж хвилини провадимо слідство, — мовила вона.

— Слідство? — здивувався Алик. — Проти кого?

Долорес кивнула головою.

— Єдина причина того, що ми бачили, — неточність розвідувальних приладів. Тепер ведуться слідчі обстеження всіх машин, що виготовляють прилади такого типу, який має “Альфа”.

— Звичайно, — пробурмотів Робик, — знов у всьому будуть винні машини.

Алик удав, що не чує. А Йон та Алька й справді не чули, тим більше, що дівчина саме питала Антонова:

— Коли “Бета” почне діяти?

Антонов перевів погляд на циферблат багатоступневого космічного годинника. Трохи помовчавши, він сказав:

— Від цієї миті… за чотири хвилини. Чи показувати її політ уже зараз?

— Так, — твердо мовив Алик.

— Так, — озвалася й Алька.

Ту мить до зали Головної Бази ввійшов низенький чоловік з характерним, цеглястого кольору обличчям, властивим жителям Марса. Всі зразу пізнали його. То був один з найславетніших пілотів на великих швидкостях, відомий винищувач метеорних лавин, чемпіон бойового пілотажу Назим Сумеро.

— Вітаю вас! — сказав він.

Всі четверо вклонились і знову сіли.

Назим був один з найвідважніших людей на світі. Він здійснив кілька польотів зовсім близько від Сонця, що дали неоціненний матеріал для науки і стали живою легендою про людську відвагу. В присутності такої людини, зрозуміло, не можна було дозволяти собі якихось дитячих вибриків.

— Вмикаю зображення “Бети”, — мовила Долорес.

Знову на екрані з’явилась чорна порожнеча і повіяло холодом глухого простору.

— Ще дві хвилини, — сказав Майк.

Ліворуч на екрані показалася зелена смуга. То була “Бета”, що мчала з величезною швидкістю.

На “Першому Розвіднику” й на Базі її силует, що дрижав від стрімкого лету, зустріли зосередженою мовчанкою. Ось у глибині екрана знову з’явилась велика чорна тінь потоку метеорів, що захопив “Альфу”. Серед його брил знову замигтіло ясне веретено першого космольота.

“Бета” почала широкою дугою, трохи навскіс, підходити до краю темної хмари.

— Так, — сказав по хвилі Назим, — Орм хоче використати один-однісінький шанс: увірватись у потік і, летячи разом з ним, пробивати дорогу “Альфі”.

Всі мовчки стежили за екраном.

“Бета” так легко увійшла в гущу метеорів, наче голка у воду. Здавалось, що то звичайний, щоденний політ. Лише за якусь мить блиснули її бойові вогні.

Орм, пілот “Бети”, від самого початку поводився набагато розважливіше, ніж Марім з “Альфи”. Він не торував собі дороги цілими чергами протиметеорного полум’я, а стріляв поодиноко. Кожен постріл влучав у ціль. Одна по одній спалахували великі каменюки, перетворюючись у хмари розпеченої мли й блискучого попелу.

Це було прекрасне видовище, наче зроблене напоказ. Могло здатися, що то просто навчальний фільм для пілотів бойових космольотів, які вже віками мали завдання очищати від метеорних лавин шляхи сполучення, охороняти планети і штучні супутники від кам’яних брил, що шугають у космічному просторі.

Аж ось “Бета” раптово подалась убік і вперше вистрілила цілою чергою полум’я Видно, щось у неї було не гаразд. Потік метеорів вибухнув великим стовпом вогню. “Бета” наближалася до “Альфи”.

Ще одна черга, ще, і… раптом “Бета” рвонулася назад, потім удруге, втретє. Мабуть, космоліт мусів робити блискавичні маневри, щоб не зіткнутися з метеорами. Від них “Бета” могла оборонятися тільки в один спосіб — великою чергою позитронового полум’я.

Та незабаром скінчилися боєприпаси. Тепер уже обидва космольоти попали