Читати книгу - "Скарб Вовчої криниці"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Гукнувши з собою Сергійкового улюбленця Галаса, Томка з радісним хвилюванням вирушила в дорогу.
ПО ДОРОЗІ ДО ТАБОРУ
— Здрастуй, ліс! Любий, затишний український ліс, в якому не можна спіймати навіть вовка!
— Як здоров'я, дідусю? — плеще Томка рукою по шершавому стовбурі дуба. — Уклін тобі від сибірського кедра!
Дівчинка, сміючись, закидає на гнучку гілку молоденької яблуньки вінок з материнки. — Як же ти виросла, подружко!
Уквітчана гілка привітно киває у відповідь веселій сибірячці: «Виросла, нівроку, і ти, сестричко!»
Тепер уже зовсім скоро вона зустрінеться з своїми зубрівськими друзями. Ото цікаво було б непомітно підійти: «Добрий день, що поробляєте?» Ніби не рік тому, а лише вчора вони бачилися востаннє. Костик, напевне, з несподіванки засоромиться і закліпає очима; Славка посміхнеться на все своє широке, мов рум'яний млинець, обличчя, а Сергійко, як завжди, замахає руками, закричить, почне хвастатись…
«А розкажіть-но мені…» почне Томка… Або ні, спершу вона сама розповість їм про Москву, про виставку, пре безліч цікавих новин, які так і рвуться з душі назовні.
Так, мріючи про зустріч, милуючись лісом, розмовляючи з Галасом, Томка пройшла більшу частину дороги. На Яблунівському шляху вона звернула увагу на хлопця років дванадцяти, що самітно сидів на обочині. Галас замахав хвостом і підбіг до хлопчини привітатись, і тоді Томка впізнала лісникового Генку.
— Генко, здоров! — зраділа вона.
Генка мотнув у відповідь головою, але нічого не відказав, тільки черкнув паличкою по землі. Томка підійшла ближче і здивовано спинилася: земля навколо Генки була почеркана цими незрозумілими рисками, а сам він з якимсь телячим виразом дивився кудись у простір і повільно ворушив губами. На Генчиних грудях теліпався компас.
— Що ти тут робиш?
— Сім… вісім… дев'ять… — рівномірно шепотів Генка. — Десять… одинадцять…
— Нічого не розумію! — Томка нетерпляче поторсала його за плече. — Поясни, що ти шепочеш?
Генка відбуцнувся головою і продовжував лічити далі.
«Збожеволів, чи що? — розгубилась Томка. — Треба забрати його звідси і відвести до табору».
Вона рішуче сіпнула його за руку:
— Вставай, підеш зі мною.
— Не збивай! — з відчаєм загорлав Генка, вириваючи руку, і накреслив на землі ще одну риску.
Томка з досадою здвигнула плечима і відійшла. Не нести ж його, справді, на руках! Вона знову заглибилась у ліс.
Галас насторожив вуха і сердито загарчав. Збоку від Томки пройшли двоє: високий, сухий, мов тараня, чоловік і кудлатий дідуган. Дівчинка притримала собаку за нашийник. Та Галас захвилювався ще дужче і, вже радісно повискуючи, повів за собою Томку в саму гущавину. І тут вона зненацька мало не стукнулась лобом з Сергійком.
— Сергійко!!!
Але Сергійко зробив страшні очі, затулив їй рота рукою і зашипів:
— Чшшш!..
Не звертаючи уваги на Томчине обурення такою зустріччю, він ухопив її за руку і потяг за собою.
— Я тобі потім про все розповім. А зараз ходімо за тими двома, що. пройшли попереду. І — тихше, якомога тихше! Придержуй Галаса, щоб не загавкав.
ГАЛАС НЕСЕ ЗАПИСКУ
— Отут доведеться чекати, — показав сторож на місток через вузьку, пересохлу річечку. — Шофер обіцяв сюди приїхати.
Довгов'язий вдоволено хмикнув. Місце було справді зручне: з одного боку до неширокої дороги суцільною стіною підступав ліс. З другого здаля видно було кожного, хто наближався.
Вони залягли в зарослях, понад самою дорогою. Сергійко з Томкою та Галасом і собі замаскувались віддаля в кущах. І тоді тільки хлопець радісно посміхнувсь і прошепотів:
— Томко, ти приїхала?
— Ні, я у себе вдома, — все ще сердито пирхнула Томка. — І мені сниться, що всі хлопчиська в Зубрівському лісі з'їхали з глузду. Один сидить на Яблунівській дорозі, мов той пень, і бубонить якісь цифри…
— Генка! — ляснув себе по лобі Сергійко. — Ой-ой-ой…
— Другий примушує мене плазувати через весь ліс за якимись людьми. Я собі коліна геть пообдирала!
— Томко, та ти ж нічого не знаєш! Вони викрали з Вовчої криниці папери.
— Папери? З Вовчої криниці? Які папери?
— Я поки що не знаю точно які, але якісь дуже важливі. Оцей дід — то сторож з нашого табору…
Сергійко нашвидку розповів Томці про події останніх днів.
— Треба затримати їх і дізнатися, хто вони такі! — загарячилася Томка. — Біжи швидше до табору або в лісництво, а я сама їх тут постережу.
Сергійко нерішуче глянув на годинник.
— А що, як не встигну? Через півтори години по них приїде машина, і тоді вони втечуть. Ти ж одна їх не затримаєш.
— Але ж треба негайно повідомити!.. Стривай, Сергійку, а не може Галас віднести записку в лісництво?
— Галас? Томко, я ж завжди знав, що ти, хоч і дівчина, але молодчага! Правильно, Галас буде нашим листоношею.
Сергійко дістав з кишені олівець і зошит, вирвав аркуш паперу і, подумавши, написав:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скарб Вовчої криниці», після закриття браузера.