read-books.club » Дитячі книги » Скарб Вовчої криниці 📚 - Українською

Читати книгу - "Скарб Вовчої криниці"

167
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Скарб Вовчої криниці" автора Лариса Михайлівна Письмова. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 19 20 21 ... 29
Перейти на сторінку:

«Над дорогою, біля Заячого Броду (там, де місток!), заховалися підозрілі люди. Вони викрали з Вовчої криниці якісь важливі папери. О четвертій…»


тут Сергійко викреслив слово «четвертій», —


«о 16.00 по них повинен приїхати грузовик МО 16–24.

Треба негайно затримати! Сергійко. Томка.

25 липня 14 годин 33 хвилини».


Томка зав'язала записку в ріжок своєї носової хусточки і прикріпила собаці до нашийника. Сергійко з силою штовхнув Галаса вперед:

— Додому!!! Ну! Додому, Галасе!

І розумний пес кинувся бігти в лісництво, тільки папороть за ним зашуміла.


У ТАБОРІ ТРИВОГА

Віктор Михайлович уже почав непокоїтись: сигнал на обід, а Сергійка і Гімні немає.

По обіді вожатий вирішив сам іти розшукувати своїх невдалих розвідників, але тут повернувся похмурий, ображений Геннадій.

— Чому так запізнився? Де Сергійко?

— Чи я знаю, де Сергійко? Він пішов через балку, а мене послав іншою дорогою. Каже: «Сиди і лічи хвилини, аж доки я не прийду». Лічи! Йому добре, у нього ваш годинник, а я мало не дві години риски на землі креслив. Сам, мабуть, давно пообідав, а я голодний… Він завжди насміхається з мене… «Вітряк», каже… Сам він вітряк!

— Але ж і Сергійко не повернувся! Куди ж він міг подітись?

— Хіба я знаю? Може, додому втік. Запитайте у Славки чи в Костика…

— Ну гаразд, іди обідати.

Вікторові Михайловичу стало прикро: невже Сергійко міг так негарно пожартувати над товаришем, а заодно і над своїм вожатим? Правда, він не хотів брати з собою Генку, але все ж — не віриться!

Славка з Костиком уже лягли спочивати, коли вожатий тихенько викликав їх із спальні.

Ні, вони нічого не знають про Сергійка.

— А чи не міг він втекти додому?

Цього вони також не думають. Ні, тепер Сергійко не тікав би з табору.

— Славко, — стиха шепнув приятелеві Костик. — А що, як він у Вовчу криницю поліз?

Славка спантеличено глянув на Костика.

— Без нас Сергійко цього не зробить.

— А от узяв та й поліз! І з ним там щось трапилось…

— Ну, досить секретничати! — невдоволено перебив їх вожатий. — Чи не здається вам, друзі, що нам слід поговорити по щирості? Що там за Вовча криниця така?

Славка зам'явся, перезирнувся з Костиком і, зважившись, рішуче сказав:

— Тоді ходімо до Романа Петровича. Треба, щоб і він знав.

І Сланка з мовчазною підтримкою Костика одверто розповів вожатому та начальникові табору про їхню давню мрію — оглянути Вовчу криницю — і про дивну нічну пригоду біля неї.

— Чому ж ви мене тоді не розбудили? — стурбовано запитав Роман Петрович.

— Сергійко хотів розбудити, але дід Захар заборонив…

— Дід Захар?!.

Нічого не кажучи, Роман Петрович швидко встав і вийшов.

Двері сторожки були защепнуті зсередини. Начальник заглянув у вікно. Сторож, накрившись з головою, спав на ліжку.

— Гей, Захаре Івановичу, прокиньтеся!



Дід Захар не поворухнувся. Тоді Роман Петрович одним стрибком проскочив крізь вікно в сторожку і зірвав ковдру.

На ліжку, під ковдрою, лежав довгастий оберемок гілля…

По табору залунав сигнал тривоги. За кілька хвилин уся піонерська дружина табору вишикувалась на лінійці.

— Друзі! — голос начальника табору був стримано спокійний, але по тому, як дрібно сіпалась його щока, видно було, що він дуже стривожений. — Зник один з наших піонерів — Сергійко Дяченко. Загін старших негайно приступить до розшуків. Наказую: дотримуватись якнайсуворішої дисципліни і беззастережно слухатись вожатого. Вікторе Михайловичу, насамперед ви особисто спустіться у Вовчу криницю і перевірте, що там таке. Коли нічого не виявите, уважно огляньте ділянку лісу навколо табору, особливо балочку, через яку пішов Сергійко. І не втрачайте ні хвилини!



— Романе Петровичу! — підбіг переляканий завгосп. — Я не зміг додзвонитись до Кленового — телефон зіпсовано… Гляньте, он і провід обірвано.

— Чорт! — Роман Петрович кинувся до стайні. — Яка досада, що в таборі немає своєї автомашини. Доведеться конем…

Ніколи ще так не поганяли Гнідого за все його довге трудове життя, як цього разу. Їздовий Семен без жалю настьобував коня батогом, а начальник табору ще й покрикував:

— Швидше, Семене, швидше!..


УРИВОК З ЛИСТА

Небагато часу минуло, поки вожатий, спритно перебираючи руками мотузок, піднявся з криниці на поверхню, але яким нескінченним видався цей час загонові!

— Ну?! Там щось є?

— Було, — схвильовано відказав Віктор Михайлович, обтрушуючи землю. — В розкопаній ямці лишився шматок просмоленого брезенту, і ось на дні криниці валявся цей клапоть паперу.

Він показав притоптаний чиєюсь важкою погою, пожовклий від часу і вогкості аркушик, списаний дрібним нерівним почерком.

— Здається, уривок з якогось

1 ... 19 20 21 ... 29
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скарб Вовчої криниці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скарб Вовчої криниці"