Читати книгу - "Вовки Кальї: Темна вежа V"

– Едді! – Він досі шепотів, хоча й знав, що люди в книгарні не можуть…

Хіба що на якомусь рівні вони могли чути. Він пригадав, як та жінка на Сорок четвертій вулиці підібгала спідницю вище коліна, щоб переступити через Юка. От і зараз Кельвін Тауер трохи повів очима у його бік, перш ніж глянути на Джейка давнішого зразка.

– Не треба привертати зайвої уваги, – пробурмотів йому на вухо Едді.

– Я розумію, – сказав Джейк, – але глянь на «Чарлі Чух-Чуха»!

Едді не одразу помітив, що не так із книжкою – на палітурці він бачив лише самого Чарлі з його оком-ліхтарем і підступною посмішкою у вигляді запобіжних ґрат локомотива. А потім брови Едді поповзли догори.

– Я думав, «Чарлі Чух-Чуха» написала така собі Беріл Еванс, – прошепотів він.

– Я теж, – кивнув Джейк.

– Тоді хто ця… – Едді ще раз звірився з палітуркою. – Ця Клаудія-і-Інес Бахман?

– Гадки не маю, – зізнався Джейк. – Ніколи про таку не чув.

До них повільною ходою наближався один зі стариганів, що сиділи біля шинкваса. Едді з Джейком відступили назад. Едді відчув, що в нього по спині пробіг холодок. Джейк був дуже блідий, а Юк тихенько й налякано скімлив. Так, авжеж, щось тут було негаразд. В певному сенсі вони загубили свої тіні. Тільки Едді не знав, яким чином.

Джейк’77 саме дістав гаманця й платив за дві книжки. Перекинувся кількома словами з продавцем, посміялися разом, а тоді хлопчик рушив до дверей. Едді ходів було піти слідом, але справжній Джейк узяв його за руку.

– Ще рано, я повернуся.

– Мені байдуже, можеш хоч розставити всі книжки в книгарні за алфавітом, – сказав Едді. – Але зачекаймо тебе надворі.

Джейк обдумав цю пропозицію, закусивши губу, потім кивнув. Вони попрямували до дверей, але зупинилися й відступили вбік, коли зайшов інший Джейк. Книжку загадок він тримав розгорнутою. Кельвін Тауер, котрий сидів, схилившись над шахівницею, приязно йому всміхнувся.

– Вирішив усе-таки випити кави, о гіперборейський мандрівцю?

– Ні, я хотів спитати…

– Це щодо загадки про Самсона, – сказав Джейк із Серединного світу. – Не думаю, що це важливо. Хоча той Діпно незле співає, раптом ти схочеш послухати.

– Я пас, – сказав Едді. – Ходімо.

Вони вийшли назовні. І хоч на Другій авеню досі було не все гаразд – відчуття безмежної пітьми за сценою, навіть за самими небесами, не зникло, – все ж тут було ліпше, ніж у «Мангеттенському ресторані». Принаймні повітря було свіже.

– Слухай, ходімо до перехрестя Другої та Сорок шостої, – запропонував Джейк і повів головою у бік себе, котрий слухав пісню Аарона Діпно. – Я нас наздожену.

Обміркувавши це, Едді похитав головою.

Джейк трохи знітився.

– Невже ти не хочеш побачити троянду?

– Хочу, ще й як хочу, – сказав Едді. – Аж зі штанів вискакую.

– Тоді…

– Мені здається, ми тут ще не все побачили. Не знаю чому, але маю таке відчуття.

Джейк – той, що жив у сімдесят сьомому, – лишив двері відчиненими, коли повернувся, тож тепер Едді прослизнув у отвір. Аарон Діпно саме виповідав Джейкові загадку, котру вони пізніше випробують на Блейні Моно: «Що без ніг, але біжить, з ложем, та на місці не лежить». Тим часом Джейк із Серединного світу знову вивчав дошку оголошень біля вітрини книгарні («смажений на пательні Вільям Фолкнер, круто зварений Реймонд Чендлер»). Його обличчя спохмурніло, але виражало радше сумнів і тривогу, ніж лихий настрій.

– На цій дошці теж щось не так, – сказав він.

– Що саме?

– Не можу згадати.

– Це важливо?

Джейк повернувся до нього. Очі під похмуро зведеними бровами зиркали налякано.

– Не знаю. Це теж загадка. Ненавиджу загадки!

Едді співчутливо кивнув.

– Коли Беріл – не Беріл? Коли вона Клаудія, – мовив він.

– Га?

– Не зважай. Відійди, Джейку, бо вріжешся сам у себе.

Джейк кинув ошелешений погляд на Джона Чемберза, що саме виходив йому назустріч, і послухався Едді. А коли Джейк’77 рушив Другою авеню з двома новими книжками в лівій руці, Джейк із Серединного світу стомлено глянув на Едді.

– Одне я точно пам’ятаю, – сказав хлопчик. – Коли я виходив із книгарні, я був переконаний, що більше ніколи сюди не повернуся. Але ж повернувся.

– Зважаючи на те, що ми зараз більше скидаємося на привидів, ніж на реальних людей, я б сказав, що це суперечливе твердження. – Едді дружньо почухав Джейкові потилицю. – А якщо ти все ж забув щось важливе, Роланд допоможе тобі згадати. Він добре на цьому знається.

У відповідь на це Джейк полегшено всміхнувся. Він уже на власному досвіді відчув, як стрілець уміє видобувати з людей спогади. Роландів друг Алан володів хистом читати думки інших, Катбертові природа відсипала стільки почуття гумору, що вистачало на чотирьох, а Роланд за багато років став збіса вправним гіпнотизером. У Лас-Вегасі він би вмить став мільйонером.

– А тепер ми вже можемо йти за мною? – спитав Джейк. – Поглянути на троянду? – Він з нещасним виглядом подивився на обидва боки Другої авеню, що здавалася світлою та темною водночас. – Там, коло неї, напевно, буде ліпше. Троянда все робить кращим.

Щойно Едді зібрався погодитися, як перед книгарнею Кельвіна Тауера пригальмував темно-сірий лімузин «лінкольн». Він без вагань припаркувався перед пожежною колонкою біля жовтої бровки тротуару. Передні дверцята відчинилися. Коли Едді побачив, хто вилазить з-за керма, то вхопив Джейка за плече.

– Ой! Боляче!

Та Едді наче й не чув, натомість ще міцніше стис плече хлопчика.

– Господи, – прошепотів Едді. – Господи Ісусе, та що це, в біса, таке?

Джейк побачив, що колір обличчя Едді з блідого швидко змінився на попелясто-сірий. Очі вилізли мало не на лоба. Не без зусиль хлопчик розтиснув його пальці і зняв руку зі свого плеча. Едді зробив слабкий жест, наче хотів підняти руку й тицьнути вказівним пальцем, але йому наче забракло сили. Рука кволо опустилася донизу.

Поки водій відчиняв задні дверцята, чоловік, який виліз з пасажирського сидіння «лінкольна», вийшов на хідник. Навіть Джейкові його кроки здавалися відпрацьованими, майже як у танцівників. Чоловік, що сидів на задньому сидінні, був убраний в дорогий костюм, та це не надто допомагало приховати його низький зріст, чимале випнуте черево та чорне волосся, що вже починало сивіти біля коренів. З чорного волосся, судячи з його