Читати книгу - "Чинність і дія кримінального закону в часі"

через те, що останнє закріплене в КК, ним потрібно користуватися для характеристики чинного кримінального законодавства України”[163]. Сказане, на мій погляд, викликає необхідність декількох застережень щодо співвідношення термінів “кримінальний закон” і “закон про кримінальну відповідальність”.

По-перше, використання в тексті КК України 2001 року терміну “закон про кримінальну відповідальність”, очевидно, стало наслідком непослідовності Верховної Ради України у врахуванні та відхиленні пропозицій народних депутатів щодо проекту КК України при його прийнятті. Вище вже зазначалося, що на етапі опрацювання проекту нині чинного КК України в комітетах Верховної Ради України народним депутатом України О.М. Бандуркою була внесена пропозиція змінити його назву на “Кодекс законів України про кримінальну відповідальність”. З цією пропозицією була логічно пов’язана пропозиція народних депутатів України М.Ю. Бродського, С.В. Ківалова та В.Й. Развадовського про заміну терміна “кримінальний закон” терміном “закон про кримінальну відповідальність”. Як відомо, Верховна Рада України не підтримала (відхилила) пропозицію про зміну назви Кодексу, однак підтримала (не відхилила) пов’язану з нею заміну терміну “кримінальний закон” терміном “закон про кримінальну відповідальність”, через що останній і з’явився в остаточному варіанті КК України. Така непослідовність створила досить цікаву ситуацію, коли у назві кодексу та його тексті для позначення одного й того ж поняття стали вживатися різні терміни. В назві кодексу говориться про “кримінальний кодекс”, інакше кажучи – про “кримінальний закон”, оскільки кодекс, як вже відзначалося вище, це особливий різновид закону. У той же час, далі за текстом говориться вже про “закон про кримінальну відповідальність”. Очевидно, що така неузгодженість термінів має бути законодавцем усунута, при чому шляхом заміни терміну “закон про кримінальну відповідальність” терміном “кримінальний закон”. На користь цього, окрім наведеного вище аргументу (непослідовність законодавця при відхиленні депутатських пропозицій до проекту КК України), говорить і те, що назва закону має поширюватися на весь його текст. І при цьому терміни, які використовуються у тексті закону, не повинні суперечити його назві.

По-друге, кримінальний закон, як вже неодноразово відзначалося, визначає два взаємопов’язані явища: злочин та кримінальну відповідальність за нього, які є основними його інститутами. Тому, коли говорять, що це “закон про кримінальну відповідальність”, тим самим забувають те, що він ще є й “законом про злочин”. Звичайно, і термін “кримінальний закон” має генетичну пов’язаність лише з одним з названих основних його інститутів – інститутом злочину. Проте, за довгі роки його вживання він у багатьох європейських мовах, у тому числі й в українській, дістав етимологічний зв’язок і з інститутом кримінальної відповідальності (покарання). Згадаймо хоча б застарілу українську назву в’язниці – “кримінал”[164]. Тому слушним уявляється висновок Л. Василькової про те, що “саме цей термін (“кримінальний” – Ю.П.) можна вважати більш-менш вдалим відповідником до рос. уголовный, оскільки він включає і значення “карний”, адже вчинення злочину спричиняє покарання, яке передбачається законом та призначається судом”[165]. Таким чином, і з лінгвістичної точки зору термін “кримінальний закон” видається більш вдалим, ніж “закон про кримінальну відповідальність” для позначення закону, який визначає злочини, та відповідальність за них.

По-третє, термін “кримінальний закон” є традиційним і звичним для вітчизняної правової системи, він також є усталеним в науці, відомий практичним працівникам, використовується в іноземному законодавстві. Інакше кажучи, він вже давно “прижився”, адекватно відображає сутність означуваного ним поняття, недвозначно сприймається переважною більшість вчених та правозастосувачів. Тому відмова від нього і з цього погляду уявляється передчасною. Однак, якщо правозастосовчі органи пов’язані термінологією, яку використовує законодавець, у зв’язку з чим в офіційних документах повинні послугуватися терміном “закон про кримінальну відповідальність”, то поширювати таке ж правило і на наукове середовище уявляється не виправданим.

З огляду на викладене, вважаю, що на сьогодні вченим-криміналістам немає підстав відмовлятися від терміну “кримінальний закон”. Саме тому він використовується і в цьому дослідженні. При цьому, говорячи про “кримінальний закон”, я розумію його не як злочинний закон[166], не як закон поведінки криміналітету[167], а в значенні “який стосується вивчення злочинів і злочинності, боротьби з ними і запобігання злочинам”[168], точніше – який стосується визначення злочинів і кримінальної відповідальності за них.

Що ж до того, що в тексті КК України застосовується інший термін, то це не може бути причиною для зміни наукової термінології. Навпаки, наука на разі повинна довести необхідність уточнення термінологічного апарату КК України.

Розділ 2. Чинність кримінального закону в часі
2.1. Поняття чинності кримінального закону в часі

Кримінальний закон, як і всяке інше явище об’єктивної дійсності, з необхідністю існує у часі. Інакше кажучи, його зміст і форма в їх єдності є не постійно існуючими, а визначаються певними часовими рамками. І при цьому темпоральні властивості кримінального закону самі по собі є предметом правового регулювання, при чому регулюються вони як самим кримінальним законом (статті 4, 5 КК України), так і актами конституційного законодавства України (статті 57, 58, 94 Конституції України, а також інші нормативно-правові акти). Таким чином, часові рамки існування кримінального закону отримали нормативне закріплення. У зв’язку з цим, підлягають окремому дослідженню питання появи та зникнення кримінального закону як явища об’єктивної дійсності, яке існує протягом певного часового періоду.

Визначальним моментом у такому дослідженні має бути констатація того, що час як такий не є юридичною категорією. Поряд з категорією простору він є особливим загальним співвідношенням явищ дійсності, є одним з видів діалектичного співвідношення матеріальних станів. За своєю суттю час є особливою категорією діалектики, а тому, як зазначає В.І. Свідерський, будь-яке наукове дослідження явищ, пов’язаних з часом, повинне проводитися з урахуванням цих його властивостей