Читати книгу - "Чинність і дія кримінального закону в часі"

а часто і в декількох словах”, а “словесне вираження поняття називається іменем”[152]. При цьому ім’я поняття “з відтінком спеціального (наукового) його значення, що уточнюється в контексті якої-небудь теорії або галузі знання” прийнято називати “терміном”[153]. Вище автор цих рядків послуговувався для позначення досліджуваного явища терміном “кримінальний закон”. Однак такий термін на разі оспорюється окремими криміналістами[154] і, більше того, сам КК України в своєму тексті містить інший термін – “закон про кримінальну відповідальність”. У зв’язку з викладеним питання вибору найбільш адекватного терміну для позначення закону, який визначає злочини та кримінальну відповідальність за них сьогодні набуло в Україні відомого рівня актуальності.

Ніким не заперечується те, що в терміні, яким має позначатися досліджуване поняття, повинно міститися слово “закон”. Проблема постає лише в тому, як цей закон назвати. Очевидно, що назва цього закону (зокрема інші слова з терміну, який означає його як поняття) повинна відображати його особливість, відмінність від інших законів. Вище вже відзначалося, що відмінність досліджуваного закону від інших проводиться за ознаками його змісту, тобто за характером нормативно-правових приписів, що містить цей закон. Якщо ж виходити з того, що змістом досліджуваного закону є нормативно-правові приписи, що визначають, які діяння є злочинами, та кримінальну відповідальність, якій підлягають особи, що їх вчинили, то логічним буде висновок про те, що в терміні, яким позначається дане поняття, повинна мати місце вказівка саме на це. І дійсно, вітчизняна та світова практика свідчить про те, що в різних країнах закони, які визначають діяння, що є злочинами, та кримінальну відповідальність за них, отримують свою назву від назви одного з цих двох своїх основних інститутів: або від злочину, або від відповідальності (покарання).

Звернення до доступного мені законодавства окремих зарубіжних країн свідчить, що від назви злочину отримали свою назву відповідні закони в Австралії (Criminal Code), Англії та Уельсі (Criminal Law Act), США (Federal criminal code end rules. Title 18. Crimes and criminal procedure – у федеральному Зводі законів) та деяких інших країнах. Від назви покарання іменуються відповідні закони в Австрії (Strafgesetzbuch), Болгарії (Наказателен кодекс), Польщі (Kodeks karny) та низці інших країн.

В цьому плані універсальною є назва відповідного закону в Російській Федерації (Уголовный кодекс), оскільки російське слово “уголовный” має етимологічний зв’язок з обома основними інститутами даної галузі законодавства. Воно пов’язане з інститутом злочину, оскільки в староруському кримінальному праві (стаття 6 Розширеної редакції Руської правди) “головником” іменувалася особа, яка вчинила найтяжчий злочин – вбивство, а також і з інститутом кримінальної відповідальності, оскільки “головничеством” там же називається грошове стягнення, що накладалося на вбивцю[155]. Таким чином, в російській мові вдалося уникнути характерного для більшості інших мов надання переваги одному з інститутів даної галузі законодавства, “і в цьому сенсі поняття кримінального (рос.: “уголовного” – Ю.П.) права якби об’єднує обидві ідеї (і злочину, і покарання), не надаючи переваги жодній з них”[156]. Визнаючи названі переваги терміну “уголовный”, і вважаючи його етимологічно українським, М.Й. Коржанський виступив з пропозицією ввести його до української юридичної термінології, у зв’язку з чим іменувати “кримінальний закон” “уголовним законом”, “кримінальне право” “уголовним правом” і так далі[157]. Проте, така пропозиція не отримала підтримки ні законодавцем, ні в науковій літературі, у зв’язку з чим і сам її автор в подальшому відмовився від використання запропонованого ним терміну[158].

В українській мові закон, який визначає злочини та кримінальну відповідальність за них, традиційно називався кримінальним законом. Тобто, українська назва цього закону походить від назви першого з основних його інститутів – інституту злочину (латинською мовою – crimen). Зрідка в неюридичних джерелах також використовується термін “карний закон”, що має походження від назви другого з його основних інститутів – покарання (відповідальності) за злочин, а окремі юристи навіть пропонують офіційно іменувати Кримінальний кодекс Карним[159]. При цьому в словниках української мови “кримінальний” і “карний” розглядаються як синоніми[160], хоча Л. Василькова, яка спеціально досліджувала походження і зміст терміна “кримінальний”, приходить до висновку про необхідність надання переваги саме йому, з можливістю використання терміну “карний” “з метою уникнення тавтологічних словосполучень у перекладі російських термінологічних одиниць”[161].

При прийнятті КК України 2001 року законодавець за пропозицією народних депутатів М.Ю. Бродського, С.В. Ківалова та В.Й. Развадовського замінив в тексті КК України традиційний термін “кримінальний закон” терміном “закону про кримінальну відповідальність”[162]. У зв’язку з цим постає питання про те, який же термін – “кримінальний закон” чи “закон про кримінальну відповідальність” – має більше переваг і більш точно означає закон, який визначає злочини та відповідальність за них? На думку В.І. Борисова “кримінальний закон” і “закон про кримінальну відповідальність” – тотожні поняття, однак