Читати книгу - "Коло смерті"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Тебе виключено, Бренне, — твердо мовив він. — Змирися!
— Я про це подумаю, — відповів я.
— Тобі, гадаю, варто подумати про зовсім інший судовий процес, Мікаелю, — додав Ганс Улав.
Несподівано мені затрусилися руки. Я прожогом заховав їх до кишень. Відхилився на спинку стільця, намагаючись прибрати невимушеного вигляду.
— Я подумаю, оскаржувати ваші дії чи ні, — пояснив я.
— Роби на свій розсуд, Мікаелю, — озвався Ганс Улав. — Але, як на мене, даремне марнування часу.
Я підвівся, одягнув пальто.
— Побачимо… Колись таких, як ви, я з'їдав на сніданок і не давився.
— О, то було, мабуть, ще тоді, як ти мав адвокатську ліцензію, — глумливо кинув Ганс Улав, а Стейнар голосно реготнув.
Я прокрокував через приймальню, бадьоро кивнув на прощання Єві й спокійно рушив униз сходами. Між другим і третім поверхом мусив зупинитися, прихилив голову до стіни. Відчуття безсилля і безпомічності було таким навальним, аж я злякався, що ось-ось заплачу. Ганс Улав мав рацію. Усі двері знову з грюкотом позачинялися переді мною. Та доки над моєю головою дамокловим мечем нависала карна справа, я нічого не міг вдіяти. Помалу відчуття безсилля змішувалося з гнівом. Не лише супроти Ганса Улава й Стейнара, насамперед супроти Петера. Двадцять п'ять років ми були друзями. Разом працювали, разом святкували, разом тішилися перемогами і втішали одне одного після поразок. Він був свідком на моєму весіллі, а я — на його. Я був хрещеним батьком однієї з його донечок. Петерова зрада підкосила мене, залишивши гіркий присмак у роті.
Я впав у таку ж апатію, як у в'язниці. Більшу частину доби лежав на канапі, спав, курив, прикладався до чарки, їв замало, пив надміру. Я знав, що так не може тривати довго. Треба взяти себе в руки, виборсатися з паралічу збайдужіння, упорядкувати нормальні будні. Одного вечора змусив себе сісти до комп'ютера зі стосом несплачених рахунків. Я зайшов на банківську інтернет-сторінку, перевірив стан своїх рахунків. Одна з небагатьох переваг ув'язнення — значно зменшуються фінансові витрати. За останні місяці я витратив на себе не так вже й багато грошей, проте регулярні видатки однаково набігали, а нових надходжень майже не було. Я заплатив рахунки, і на моєму конті мало що зосталося. Я ще мав кошти на депозитному рахунку, але побіжно кинувши на нього оком, зрозумів, що тих грошей заледве вистачить на два місяці навіть при ощадному режимі витрат. Треба було знайти якийсь спосіб заробляння грошей. І то негайно, доки не позбувся будинку. Та єдиним виходом, який знайшовся на ту мить, стала пляшка коньяку. Коли я завалився у ліжко, у пляшці мало що зоставалося.
Наступного ранку похмілля, наче локальна зона низького тиску, стискало потилицю. Я почалапав надвір до переповненої поштової скриньки в самому лише халаті. У садок не потикався, відколи повернувся додому. Був гарний осінній ранок, і я вирішив випити кави на свіжому повітрі. Якась нідерландська кредитна спілка пропонувала мені дешеву позику і нову, поліпшену кредитну картку. Стоматолог нагадував, що я давно не перевіряв стану зубів. Жінка, якої я не знав, прочитала про мене в газеті й вважала єдиним моїм спасінням навернення до Бога. Податкова повернула мені сорок тисяч крон. Я відсьорбнув кави, перш ніж взятися до останнього листа. Там мовилося про те, що окружний прокурор висунув мені звинувачення у порушеннях за статтею 132а, пункт перший третього параграфа карного кодексу — перешкоджання судочинству за особливо обтяжливих обставин, а також за статтею 129 — призведення до тілесних ушкоджень. Здавалося, життя щоразу давало мені ляпаса, щойно я намагався звестися на ноги.
Золотисті листочки букового живоплоту зблискували на сонці, пахло вогкою землею й опалим листям, повітря було м'яким і лагідним.
Я пив каву й думав, як усе змінюється і занепадає. Ще якихось три місяці тому цей сад був дбайливо доглянутий. Тепер він густо заріс високою травою. Ще якихось три місяці тому я був дуже успішним адвокатом, а тепер змарнілим у в'язниці чоловіком, схудлим на десять кілограмів, без роботи, без прибутків, єдине, що, мабуть, чекало на мене в найближчому майбутньому — каральний вирок суду.
Мене лякало, як швидко все відбулося, якою крихкою виявилася моя броня. Мене лякала моя апатія. Я нагадував собі боксера, що охляв уже після першого удару. Я знав, треба переходити в наступ, наносити удар у відповідь. Не знав тільки — кому…
Розділ 11Хтось подзвонив у двері, я здригнувся. Від часу звільнення з в'язниці ніхто до мене не навідувався. Цікаво, хто б це міг прийти, хто серед друзів настільки близький, що готовий підтримати мене в лиху годину. На думку ніхто не спадав, окрім хіба Петера, але дружбі між нами настав край. Дверний дзвінок знову задзеленчав, цього разу нетерплячіше. Кортіло прикинутися, ніби мене немає удома, але пересилив себе й відчинив.
На порозі стояла Сюнне. За винятком випадкової зустрічі в будівлі суду, я не бачив її понад півроку. Вона мовчала, тільки вичікувально дивилася на мене. Я відступив убік і притримав двері, ніби дозволяючи ввійти. Сюнне була мені добрим помічником, на якого можна покластися. Ми симпатизували одне одному і, зрештою, стали близькими друзями. Тій дружбі я брутально поклав край, коли відмовився
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коло смерті», після закриття браузера.