Читати книгу - "Медлевінґери"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Він зробив із себе посміховисько для всього краю! — вигукнув Нісс. — Поприходять усі додому й боки рватимуть від сміху!
— Хіба ти не знаєш, що для людини не має значення, що про неї думають інші, поки сама людина певна, що чинить правильно? — запитала Мунна.
— Ох! — тяжко зітхнув Нісс. — Ти тільки так кажеш. Але закладаюсь на що завгодно, що й тобі миліше було би, коли б ніхто не сміявся з Ведура!
— Бо я його люблю, — відказала Мунна. — Тяжко, коли кривдять тих, кого любиш.
— І саме тому це нікуди не годиться! — сердито наполягав Нісс. — Він мусить нарешті все припинити! Кому потрібен той його вимішувач, навіть якби він працював? Прикро і край!
Мунна суворо подивилася на сина.
— Одного чудового дня ти ще пишатимешся своїм батьком! — запевнила мати й погасила свічку. — Добре виспись, Ніссе. І ніколи більше не кажи нічого подібного про свого батька!
— Авжеж! — прошепотів Нісс, повертаючись на бік. Шкура під ним тепло й м’яко оповила його тіло. Але сон ніяк не приходив.
Думалося про післязавтрашній день у школі, про Торіла, який висловлюватиме йому своє лицемірне співчуття, та про інших, які справді щиро йому співчувають. І хтозна, що гірше, перше чи друге.
Він саме розпочав рахувати до нескінченності (бо Мунна завжди казала, що не існує кращого способу себе заколисати), коли почув, як рипнули двері.
— Ведур! — тихо мовила Мунна. — Нарешті!
Завіса між світлицею і спальнею була опущена, як і щовечора, коли Нісс уже спав, а Ведур із Мунною ще хотіли погомоніти. Спокійні голоси батьків, час від часу тихий смішок завжди гарно присипляли хлопця. Той тихий гомін дарував йому відчуття, що на світі панує надійний лад. І не було жодних таємниць, а якщо десь якісь існували, то Ведур із Мунною не зачіпали їх у тих своїх вечірніх розмовах, коли син міг розчути кожне їхнє слово.
Однак цього вечора щось було не так.
— Ти все-таки не впадай у відчай, Ведуре! — прошепотіла Мунна.
Дивним було вже те, що мати перейшла на шепіт! Нісс так і сів у ліжку.
— Ну, яка різниця? І досі всі вважали, що ти схибнувся, і нині так само вважають! Що, ну що змінилося?
— А те, що тепер вони отримали доказ мого божевілля! — з гірким відчаєм прошепотів Ведур. — Досі вони тільки припускали, підозрювали, одначе все-таки існувала можливість того, що вони помиляються. І от я нарешті сам це довів.
— Та хіба не все одно? — пошепки наполягала Мунна. — Чи йдеться про щось зовсім інше?
Нісс аж нахилився вперед, ближче до завіси. «Про що? — подумав спантеличено. — Про що інше?»
— Я вже давно підозрював, що десь дорогою кабель зазнав ушкоджень, — так само пошепки пояснив Ведур. — А коли кабель порветься, то ця так звана електрика вже й не може текти далі. Це ти, сподіваюся, зрозуміла. Просто шлях від вітрового колеса до майдану виявився занадто довгим. Я оце щойно знайшов те ушкодження. Якесь звірятко надгризло кабель!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Медлевінґери», після закриття браузера.