Читати книгу - "Медлевінґери"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Гляди, бо він ще замкне тебе за кару у своїй темній кімнаті, якщо ти тепер не матимеш ще й додаткового завдання! — сказала вона.
Йоганнес постукав себе пальцем по чолі.
— Найдужче я боюся, що він накапає на мене Брітті. Він же ще й мешкає близько від нас — просто за рогом!
— Що ж, не пощастило тобі, — протягла Ліна, відпускаючи Йоганнесову ногу. — На твоєму місці я вже постаралася би вчитись.
— Ага, на моєму місці, — пробурчав Йоганнес. Але пора вже було змінити тему. — Яку ж тепер писатимуть адресу на твоїх табелях? І де ви забиратимете свою пошту?
— Ми дали адресу бабусі Ільзи, — пояснила Ліна. — Бо як виселився звідкись, то маєш засвідчити якесь інше місце свого перебування.
— Он як, — сказав Йоганнес. — Але ж це брехня, бо насправді ви ж там зовсім не мешкаєте. Як по правді, то таке й не дозволяється, чи не так?
Ліна тільки здвигнула плечима.
— Бо там же ж вас ніхто не знайде! — провадив хлопчик. — Якщо хтось шукатиме.
Ліна покрутила пальцем біля скроні:
— І хто би то й навіщо став нас розшукувати?
«Еге ж, Ліні ще пощастило, що її бабуся живе зовсім близенько, — подумав Йоганнес. — А от мої дідусь і бабуся живуть далеко, дуже далеко…» Коли Брітта чекала на нього, Йоганнеса, вона спакувала речі й подалася геть із рідної домівки.
— Аби чимдалі від дому, — розповідала вона Йоганнесові. — Дурна була та й годі.
Тому й не закінчила середньої школи — що вже й казати про якусь серйознішу освіту!
Поза муром набережної, ген там угорі, ходили перехожі, можливо, туристи, приїхали з якогось іншого міста подивитися на гавань; вони розмовляли: голосно, задоволено.
— Ні, ти тільки подивися: діти чаюють он там, унизу! — сказав жіночий голос, на якомусь чудернацькому діалекті. — А як подумаєш, що вони тут, чого доброго, ще й живуть…
— Туристи! — пробурмотіла Ліна.
— Можливо, у них мандрівне життя, — відгукнувся сумовитий чоловічий голос. — Сьогодні тут, завтра там. Куди треба доправити вантаж.
— Так наче «Корделія-2» хоч коли-небудь перевозила вантажі! — тихо пирхнула Ліна. — Суходільні пацюки! Та коли потепліє, ми з тобою, Йоганнесе, й справді могли би податися кудись на «Корделії»! На вихідні. Я б залюбки.
— А що, це можливо? — спантеличено перепитав хлопчик. — Вона ще й плаває?
Ліна сердито штурхнула приятеля в руку.
— А ти що думав? — вигукнула дівчинка. — Томас, ще як був малим хлопчиком, постійно роз’їжджав на ній зі своїм дядечком! По всій Ельбі, до самого моря! І я на ній прокаталася кілька разів. Хоча для плавання у відкритому морі «Корделія-2», звісно, не годиться.
— Ого! — тихо вигукнув Йоганнес і підвівся, аби ще раз краще роздивитися суденце. Вікна були добре затемнені. Адже ніхто не мав запідозрити, що там, усередині, сидять Брітта з Томасом і пригощаються шампаном. — От було би круто!
Цієї миті на «Корделії» прочинилися вхідні двері.
— Хтось хотів би зіграти з нами у кості? — запросила Брітта.
Ліна підвелася.
— Хтозна, може, тут і непогано! — прошепотіла дівчинка.
— Певна річ! — підтвердив Йоганнес.
Повертаючись із Бріттою додому, він був у цьому переконаний. Таки добре, що Ліна переїхала на баркас!
Чоловік безгучно відчинив дверцята криївки й поставив перед Антаком на підлогу тарілку. Світла досередини проникло мало, але Антак міг роздивитися обриси їжі, бо його очі вже давно звикли до темряви.
Чоловік вийняв йому з рота кляпа.
— Змилуйся! — заблагав Антак, падаючи на коліна. — Змилуйся, Каїне! Змилуйся!
Чоловік йому не відповів — як завжди. Він замкнув дверцята, й Антак заридав.
4Повернувшись додому, Нісс так і впав у ліжко.
— Не хвилюйся, Ніссе! — мовила Мунна й спробувала пригорнути сина. — Все це нічого не означає. Ми ж з тобою знаємо: Ведур зовсім не збожеволів, він просто… великий винахідник. Ти повинен повірити в це, Ніссе, мій сину! Й одного чудового
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Медлевінґери», після закриття браузера.