read-books.club » Любовні романи » Солодкий смак сльози, або Тепер я знаю, що живу… 📚 - Українською

Читати книгу - "Солодкий смак сльози, або Тепер я знаю, що живу…"

226
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Солодкий смак сльози, або Тепер я знаю, що живу…" автора Наталія Дурунда. Жанр книги: Любовні романи / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 18 19 20 ... 27
Перейти на сторінку:
кохає Єгора, це очевидно. Але до нього тягне, мов магнітом. Дивне відчуття, коли від людини одночасно хочеться тікати — й кинутися їй на шию…

— Ти якась напружена сьогодні, — раптом побачила у дзеркало обличчя Макара. Він обіймав її стан і ніжно цілував шию. Повільно розстебнув довгу блискавку на спині. Плаття упало на підлогу.

Майя не витримала. Різко повернулася й кинулася пристрасно цілувати чоловіка. Жорстко… без гальм… як у Домінікані…

* * *

Стосунки Олівії і Єгора ніколи не були ідеальними. Дівчина відчувала, що її коханий зовсім не страждатиме, якщо вона вирішить їх розірвати.

Його взагалі важко було зрозуміти. Наче й не зраджував, ніхто не бачив його з іншими жінками, але й теплоти їй не дарував. А останнім часом зовсім віддалився. Спав в іншій кімнаті, практично не помічав співмешканки, наче не на одній території живуть. Дивився крізь неї, ніби та прозора була.

Закохане серце дівчини не витримувало. Якщо так піде далі — їхні відносини чекає неминучий кінець. Це вже очевидно.

Вона би вже може й не проти розриву, але останні тижні самопочуття вказувало, що в її організмі відбуваються зміни. Груди болять, голова паморочиться, солідна затримка місячних.

– Єгоре, — за вечерею спробувала поговорити. — Здається, я вагітна. У нас буде дитина.

— Так здається чи вагітна? — ліниво підняв на неї свої байдужі очі чоловік.

Олівія мовчала.

— Ну-у, — зам’ялася. — Я записалася до лікаря на завтра. У приватну клініку. Думала, може… разом… п-підемо, — несміливо попросила.

– Іди сама, — сердито буркнув у відповідь, встаючи з-за столу. — Якщо вагітна — відразу запишися на аборт.

— У тебе хтось є? — не витримала й прямо запитала, коли Єгор уже піднімався східцями на другий поверх.

Громов зупинився. Хвильку постояв. Тоді повільно підійшов до Олівії, яка ще сиділа за столом. Нахилився над нею.

— Немає в мене нікого, — злобно просичав прямо їй на вухо. — І ти мені не потрібна…

Тоді взяв ключі від авто і вийшов з будинку.

Олівія закрила обличчя руками. Її плечі здригалися від німого ридання. Душа розривалася від кохання й образи.

Наступного дня, як і планувала, сама поїхала у приватний центр акушерства і гінекології. Заїхала на стояну, припаркувалася, вже хотіла вийти з авто, коли увагу привернула знайома машина.

«Єгор? — подумки здивувалася. — Це ж точно його автомобіль. Що він тут робить?»

Спочатку закралася тепла думка, що коханий усе ж таки вирішив зробити їй сюрприз і чекає, щоб разом пройти обстеження. Але внутрішній голос підказував інше…

Ось він сидить в автомобілі, наче когось очікує. Через лобове скло видно пальці його рук, що нервово танцюють по кермові.

Майя, тим часом, не на жарт застрягла в автомобільній пробці. Вона ще не звикла до напруженого столичного руху. Колись у маленькому обласному центрі їй вистачало й п’ятнадцяти хвилин, щоб домчати на службу. А тут… Просто катастрофічно спізнювалася на нову роботу. Хоча клініка й приватна, а вона — головний лікар, не любила порушення дисципліни: ні з боку підлеглих, ні сама.

Нарешті заїхала на подвір’я медичного центру. Припаркувала машину, вийшла, клацнула сигналізацією.

— Привіт, Майє, — раптом почула з-за спини чоловічий голос. — Давай поговоримо.

Повільно обернулася й побачила Єгора.

— Що ти тут робиш? — здивувалася.

— Тебе чекаю. Вже більше години.

— Щось термінове? Я поспішаю, — помітно занервувала.

Єгор підійшов ближче. Майя зробила кілька кроків назад і відчула як спиною вперлася у своє ж авто. Далі відступати нікуди. Він наблизився впритул, одну руку поклав на автомобіль справа від Майї, другу так само зліва. Вона опинилася наче у кліщах, обличчям в обличчя зі своїм недавнім пристрасним минулим. Відчула його гаряче дихання. Завмерла.

– Єгоре, — замолилася. — Прошу, відпусти. Нас побачити можуть. Це неправильно.

— А що правильно? — боляче усміхнувся. — Розпалити пристрасть одного брата, погратися ним, а потім вискочити заміж за іншого?

— Пробач. Я не знала, що ти настільки серйозно все сприймеш… То була помилка. Ми повинні все забути, — заплющила очі.

— Помилка? — скривився, мов від нелюдського болю Єгор. — Ось як? — говорив на відстані кількох міліметрів від її обличчя. — Я, значить, помилка, а Макар — доля, так? — крізь сльози божевільно засміявся. — Здуріти можна. Я шукав тебе, — усмішка враз щезла з його обличчя. — Повсюди шукав, бачить Бог. Макара просив, щоб допоміг. А він… відмовився. Вигнав мене з кабінету. А потім…

– Єгоре, припини. Досить, — спробувала вирватися Майя. Але його руки не давали.

— Ти небайдужа до мене, — зненацька випалив рішучим тоном. — Я не сліпий. Скажи, що нічого не пам’ятаєш — і я пальцем тебе не торкну.

Але вона мовчала й лише важко дихала.

Він не витримав, спробував поцілувати, але Майя різко повернула голову убік.

— Не смій! — майже крикнула. — Я заміжня жінка. Братова жінка.

Єгор завмер.

Заплющив очі. Міцно стис повіки. Зціпив зуби.

Потім глибоко видихнув. Підняв руки й відступив назад.

— Ми не договорили, — на прощання кинув, сів у машину і поїхав.

Майя стояла, мов укопана. Навіть у найсміливіших мріях не могла припустити, що Єгор прагнутиме продовження легковажного курортного роману. Так, він був пристрасним, палким, але до чого тут кохання? А він, виявляється, шукав її? Навіть брата просив… Господи, як усе заплуталося…

Всю цю картину Олівія Туріна спостерігала з вікна свого автомобіля.

Ошелешена дівчина не могла повірити власним очам.

«Єгор — і жінка брата? — стукало в її голові. — Зрада! Підла зрада!»

Майя зайшла в приміщення.

Олівія вискочила з машини й побігла слідом. Побачила, в який кабінет та зайшла. Наблизилася, прочитала табличку: Громова Майя Матвіївна, головний лікар.

«Отакої, — здивувалася Туріна. — То вона тут

1 ... 18 19 20 ... 27
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Солодкий смак сльози, або Тепер я знаю, що живу…», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Солодкий смак сльози, або Тепер я знаю, що живу…"