Читати книгу - "Таємна троянда"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
І він простягнув Костелло вже осушений кухоль, стиснувши його в руці, що нагадувала пташину лапку, і загорлав:
— Налий мені ще один кухоль, бо я б хотів, аби настав той день, коли вся вода у світі вміститься в мушлі равлика, і пив би я самé лише віскі!
Не дочекавшись відповіді Костелло, який сидів замріяний, він розійшовся:
— Ану налий мені кухоль, кажу тобі, бо жоден Костелло у світі не такий-то вже великий пан, щоб не поприслужувати котромусь Далі, навіть якщо Далі вештається по дорогах з волинкою, а Костелло має голий пагорб, порожній дім, коня, черідку кіз та жменю корів.
— Хвали своїх Далі скільки завгодно, — відказав Костелло, наливаючи йому кухоль, — бо ти привіз мені добре слово від моєї коханої.
Наступні кілька днів Дуаллах мотався по всій околиці, намагаючись набрати для господаря ескорт, і кожен, кого він стрічав, розповідав про Костелло якусь історію: то як він ще хлопцем убив борця, так натягнувши ремінь, який оперізував їх обох, що зламав кремезному борцеві хребет; то як, трохи підрісши, побився об заклад і перетягнув оскаженілих коней через брід на Унхіоні[57]; то як, уже дорослим, зламав сталеву підкову в Мейо[58]; то як гнав купу народу Очеретяними луками біля Драм-ен-Ейру, бо вони співали глузливу пісеньку про його бідність, — і ще говорили про багато інших учинків, у яких Костелло показав свою силу та гордість, але не знаходилось нікого, хто став би на бік такого запального і незаможного чоловіка в суперечці з такими обачними та багатими особами, як Дермотт Овечий і Намара Озерний.
Тоді Костелло пішов сам на розшуки і, вúслухавши від багатьох багато перепросин, привів рославого недоумкуватого парубка, який ходив за ним, наче пес, а ще наймита, який обожнював його за силу, та огрядного фермера, чиї предки служили його родині, та двійко хлопців, які доглядали його кіз і корів, — та й вишикував їх перед каміном у порожній залі. Вони принесли з собою здоровенні дрюки, а ще Костелло дав кожному по старому пістолю і цілу ніч поїв їх іспанським елем, заставляючи стріляти у білу ріпу, яку насадив на рожен у стіні. А Дуаллах-волинкар сидів на лаві біля каміна та вигравав на своїй старенькій волинці «Зелений оберемок очерету», «Унхіон-струмок» та «Принців Бреффені[59]» і, знай, глузував то з самих стрільців, то з їхньої невправної стрільби, то з Костелло, бо той не має кращих слуг. Наймит, недоумкуватий парубок, фермер та хлопці-поральники уже добряче звикли до Дуаллахових кпинів, бо ж без них не обходився жоден похорон чи весілля, як і без верещання його волинки, але вони дивувались витримці Костелло, який рідко ходив на похорони та весілля, а якби й пішов, то ледве чи стерпів би вибрики глумливого волинкаря.
На другий вечір вони вирушили до Кул-а-віну, і Костелло їхав верхи на пристойному коні та мав при боці шпагу, а решта — на грубошерстих поні зі здоровенними своїми дрюками під пахвами. Коли вони проїжджали болотами та путівцями між пагорбів, то бачили вогнища, які наче перегукувались між собою — від пагорба до пагорба, від обрію до обрію, — і скрізь у червоних відблисках торф’яних багать танцювали гурти людей, святкуючи шлюб життя і вогню[60]. Коли Костелло та його супутники під’їхали до будинку Дермотта, то побачили перед дверима незвично велику юрму злидарів, що водили хоровод навколо вогнища, посеред якого палало возове колесо, — танок настільки древній, що боги, котрі вже давно виродились у фейрі, лише його й танцюють у таємних своїх пристановищах. З дверей та крізь довгі бійниці обабіч лилося тьмяне світло свічок і чувся тупіт ніг численних танцюристів у танці часів Єлизавети та Якова.
Костелло та його люди прив’язали коня та поні до кущів, бо з того, як багато там уже стояло припнутих скакунів, було ясно, що в стайнях місця вже не лишилось; проштовхалися крізь юрбу селян, які стояли біля дверей, і ввійшли до великої зали, де були танці. Наймит, недоумкуватий парубок, фермер та двоє хлопців-поральників змішалися з гуртом слуг, які спостерігали за танцюристами з ніші у стіні, а Дуаллах примостився на лаві, де сиділи волинкарі, Костелло ж почав пробиратись поміж танцюристів туди, де стояли Дермотт Овечий з Намарою Озерним та розливали з порцелянового глека віскі по рогових кухлях зі срібними вінцями.
— Тумаусе Костелло, — заговорив старий, — добре ти вчинив, що забув колишнє, і відкинув ворожнечу, і прибув на заручини моєї доньки з Намарою Озерним.
— Я прибув тому, — відповів Костелло, — що, коли за часів Костелло де Анґуло мої предки перемогли твоїх предків, а потім замирилися з ними, була укладена угода, яка каже, що повік-віків кожен Костелло може відвідати зі своїми охоронцями та волинкарем усяку учту, влаштовану одним із Дермоттів, а кожен Дермотт зі своїми охоронцями та волинкарем — усяку учту, влаштовану одним із Костелло.
— Якщо ти прибув з лихими намірами та з озброєними людьми, — відказав син Дермотта, спаленівши, — то, хай би яку силу мали твої руки у боротьбі та фехтуванні, це закінчиться для тебе зле, бо з Мейо приїхали люди з клану моєї
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємна троянда», після закриття браузера.