read-books.club » Сучасна проза » Тунель 📚 - Українською

Читати книгу - "Тунель"

268
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Тунель" автора Бернгард Келлерман. Жанр книги: Сучасна проза / Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 18 19 20 ... 93
Перейти на сторінку:
вони до закіптюжених цегляних будівель з потрісканими шибками, то гучнішим і грізнішим ставав гуркіт. Здавалося, десь верещать тисячі маленьких дітей, яких хтось жорстоко мордує; земля двигтіла.

— Що то кричить, тату? — запитав Мак.

— То кричить вугілля!

Зроду Макові не спадало на думку, що вугілля кричить!

Батько піднявся сходами великої будівлі, яка здригалася й на стінах якої виднілися тріщини, і трохи прочинив високі двері.

— Добридень, Джозіє! Хочу показати малому твою машину! — гукнув він усередину, потім обернувся і сплюнув на сходи.— Ходімо, Маку!

Хлопець стромив голову до високої, чистої, викладеної кахлями зали й побачив спину чоловіка на ім'я Джозія. Той сидів на зручному стільці, поклавши руки на блискучі важелі, й не зводив погляду з величезного барабана у глибині зали. Пролунав дзвінок. Джозія перевів важіль, і великі машини ліворуч і праворуч заворушили своїми колінами. Барабан, що здавався Макові заввишки з будинок, крутився дедалі швидше, а навколо нього хурчала чорна, завтовшки з руку, линва.

— Кліть іде на шостий горизонт,— пояснив батько.— Падає швидше за камінець. Її просто несе вниз. Джозія командує тисячею восьмистами кінськими силами!

У голові в Мака все переплуталося.

На білій штанзі перед барабаном підіймалися й опускалися стрілки, і коли вони зійшлися, Джозія знов перевів важіль, барабан почав обертатися не так шалено й зупинився.

Нічого могутнішого від цієї піднімальної машини Мак зроду не бачив.

— Thanks [28], Джозіє! — сказав батько, але чоловік навіть не повернув до них голови.

Мак із батьком обійшли залу з машинами й піднялися вузькими залізними сходами, на які Мак у своїх здоровенних чоботях насилу спинався. Вони простували назустріч пронизливим, жалісним дитячим крикам; тут стояв такий шум, що не можна було розчути жодного слова. Вони стояли у величезній, похмурій залі, сповненій вугільної пилюги та брязкоту залізних вагонеток.

Серце у Мака стислося.

Саме тут, де кричало й верещало вугілля, батько передав Мака почорнілим від пилюги людям і пішов. На свій подив Мак раптом побачив струмок із вугілля! На довгій, завширшки з метр стрічці безупинно пливли шматки вугілля і крізь дірку в підлозі кінець кінцем падали, мов безкінечний чорний водоспад, у залізничні вагони. Але обабіч цієї довгої стрічки стояли чорні від куряви хлопчаки, такі самі жовтороті, як і Мак, спритно запускали руки у вугільний потік, вихоплювали з нього якісь шматки й кидали їх у залізні вагонетки.

Один із хлопчиків крикнув Макові на вухо, щоб він придивлявся. Малий мав геть чорне обличчя, і Мак аж перегодя впізнав його по заячій губі. То був сусідський хлопчик, з яким Мак тільки напередодні побився,— Мак обізвав його «Зайцем».

— Ми вибираємо породу, Маку! — дзвінко крикнув йому на вухо Заєць.— Ніхто не дасть нам продавати разом з вугіллям каміння!

Вже на другий день з вигляду шматка — як він відколовся, як блищав і яку мав форму — Мак не згірше від решти хлопців бачив, де вугілля, а де — камінець. А через тиждень йому здавалося, ніби в цій чорній будівлі, повній гуркоту й вугілля, він стоїть уже багато років.

Отак, нахилившись над цією вугільною річкою, якій не було кінця-краю, виловлюючи чорними руками породу, Мак простояв цілі два роки, день при дні, на тому самому місці — п'ятим згори. Тисячі тонн вугілля протекли крізь його спритні маленькі ручки.

Щосуботи Мак одержував свій заробіток, який мав віддавати (крім дрібних кишенькових грошей) батькові. Макові минуло вже дев'ять років, він був дорослий чоловік. Коли в неділю він збирався в saloon, то надягав котелок і накрохмалений комірець. У міцних і гострих зубах стриміла люлька. Мак жував гумку й завжди мав повен рот слини. Так, це був чоловік, він і розмовляв як дорослий, і від дитини в нього залишився тільки дзвінкий чистий голос — голос хлопця, що цілий тиждень проводить у гамірному робочому приміщенні.

Це вугілля люди вже підняли на поверхню, і він, Мак, знав про нього все до подробиць — знав навіть краще, ніж батько й Фред! Десятки хлопців, пропрацювавши тут цілий рік, не мали уявлення про те, звідки береться це вугілля, цей безкінечний потік брил і грудок, що з гуркотом падали у вагони. День і ніч брязкали залізні двері шахти, і піднімальна кліть, з якої скапувала вода, без упину, день і ніч випльовувала по чотири залізні вагонетки — дві з половиною тонни вугілля щоразу. День і ніч гриміли ті вагонетки по залізних плитах зали, день і ніч перекидалися (як кури на рожні!) на тому самому місці — над отвором у підлозі, висипали вугілля й котилися порожні далі. Знизу норія подавала вугілля нагору, його трясли на великих ситах, і тут вугілля кричало. Грубе вугілля, промислове, вантажили у вагони й вивозили. Ну, well [29], про це знала й решта хлопців. Але більш нічого вони не знали! Вже через місяць Мак сказав собі: оці вагонетки, що з гуркотом мчать через залу, всього вугілля не вивезуть! Так воно й було. Щодня прибували сотні вагонів — з «Дядька Тома-ІІ», «Дядька Тома-ІІІ», «Дядька Тома-IV»,— і всі вони збиралися в «Дядька Тома-І», бо тут був і рудопромивальний цех, і коксувальні печі, й хімічне виробництво. Мак до всього придивився і все знав! Він знав, що дрібне, просіяне вугілля норія подавала до рудопромивального цеху. Тут воно потрапляло в чани, де саме вугілля змивала вода, а каміння осідало на дно. Далі вугілля надходило до величезного грохота з п'яти решет, що мали різні завбільшки дірки; тут його кидало й крутило, тут воно з гуркотом і шурхотом сортувалося. Вугілля різних гатунків — велико-грудкове, змішане, «горіх» І, II і ІІІ — текло жолобами до різних бункерів, падало в залізничні вагони й вивозилось. А дрібне — всілякі уламки, потерть — думаєш, його викидали? Ні! Спитай у Мака, цього десятирічного інженера, і він скаже тобі, що вугілля відсмоктують доти, доки від нього вже нічого не залишається. Вугільне сміття подавали по залізній драбині з отворами вгору. Ця величезна драбина, засипана сірим брудом, немовби стояла на місці, та, добре придивившись, можна було помітити, що вона повільно, дуже повільно рухається. Рівно за два дні кожен східець підіймався нагору, перекидався й висипав сміття у здоровенні бункери. Звідти пилюга попадала до коксових печей, перетворювалась на кокс, а у високих чорних «дияволах» конденсували гази, і з них виробляли смолу, аміак та ще багато чого. Це було хімічне виробництво на «Дядькові

1 ... 18 19 20 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тунель», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тунель"