Читати книгу - "Тунель"

ЧАСТИНА ДРУГА

1

Як і в Тунельному на американському узбережжі, у Франції, в Фіністері, й на океанських станціях полчища людей, заливаючись потом, угризалися в землю. День і ніч у цих п'ятьох місцях земної кулі в небо здіймалися велетенські стовпи диму й куряви. Стотисячну армію робітників поповнювали американці, французи, англійці, німці, італійці, іспанці, португальці, мулати, негри, китайці. Тут змішалися всі мови світу. Загони інженерів спочатку складалися переважно з американців, англійців, французів та німців. Та незабаром плавом попливли добровольці, що дістали вищу технічну освіту в учбових закладах усього світу,— японці, китайці, скандінави, росіяни, поляки, іспанці, італійці.

У багатьох місцях на французькому, іспанському й американському узбережжях, на Бермудських та Азорських островах з'явилися інженери Аллана з юрбами робітників і, як і на головних будівництвах, почали копати землю. Вони дістали завдання побудувати електростанції — Алланову «Ніагару», енергія якої мала повести його поїзди з Америки до Європи, а також освітити гігантські штольні й забезпечити їх повітрям. Скориставшись удосконаленою системою німців Шліка та Ліпмана, Аллан почав споруджувати велетенські резервуари, що їх під час припливу заповнюватиме морська вода; потім вода стрімко, з гуркотом падатиме в розташовані нижче велетенські басейни, крутитиме турбіни й добуватиме в динамо-машинах струм, а з настанням відпливу знов повертатиметься в море.

Металургійні й прокатні заводи Пенсільванії, Огайо, Оклахоми, Кентуккі, Колорадо, Нортумберленда, Дарема, Південного Уельсу, Швеції, Вестфалії, Лотарінгії, Франції приймали від Аллана величезні замовлення. Шахти збільшували видобуток вугілля, щоб задовольнити зрослий попит на паливо для транспорту й доменних печей. Ціни на мідь, сталь, цемент нечувано підскочили. Потужні машинобудівні заводи Америки і Європи не припиняли роботи й уночі. У Швеції, Росії, Угорщині й Канаді вирубували цілі ліси.

Справжній флот вантажних пароплавів і вітрильників безперервно курсував між Францією, Англією, Німеччиною, Португалією, Італією та Азорськими островами, між Америкою і Бермудськими островами, постачаючи будівництва матеріалами й робочою силою.

В океані плавало четверо суден синдикату з найвидатнішими вченими (переважно німцями та французами) на борту, які на тридцятимильній ширині провадили виміри й здійснювали контроль глибин над кривою тунелю, спроектованою на основі океанографічних даних.

З усіх станцій, будівництв, пароплавів, промислових центрів день і ніч тяглися невидимі нитки до будівлі Тунельного синдикату на розі Бродвею і Уолл-стріт, а звідси в одні-однісінькі руки — в Алланові руки.

За кілька тижнів напруженої роботи Аллан пустив у дію величезну машину. В його справу втягувався уже весь світ. Його ім'я, донедавна ще нікому не відоме, світилося над людством, як метеор. Ним цікавилися тисячі газет і журналів, і через деякий час на земній кулі не було жодного читача, який би не знав з усіма подробицями Алланової біографії.

Але ця біографія була аж ніяк не буденна. З десяти до тринадцяти років Аллан належав до армії невідомих мільйонів, які проводять життя під землею і про яких ніхто не думає.

Аллан народився в західному вугільному районі, і перше, що вкарбувалося йому в пам'ять, був вогонь. Уночі в небо, куди не глянь, здіймалися вогненні омахи, ніби обняті полум'ям голови велетенських чудовиськ, що намагалися злякати Мака. Навпроти височіли доменні печі, і вогонь вихоплювався з них, немов розпечена гора, а червоні від полум'я люди з усіх боків спрямовували на нього водяні струмені, поки все зникало у великій хмарі білої пари.

У повітрі стояв дим і чад, ревли заводські гудки, дощем сипалася сажа, а вночі все небо іноді яскраво палахкотіло.

На вулицях люди завжди ходили між закіптюжених цегляних будинків гуртами. Гуртами з'являлися, гуртами зникали. Обличчя в них всякчас були чорні, і навіть у неділю в кутиках їхніх очей виднілася вугільна пилюка. В усіх розмовах незмінно чулися ті самі слова: «Дядько Том».

Батько й Фред, Маків брат, працювали, як і весь світ довкола, на шахті «Дядько Том». На вулиці, де ріс Мак, майже завжди стояло чорне, блискуче болото. Неподалік протікала мілка річечка. Ріденька трава на її берегах була не зелена, а чорна. Вода в річечці була каламутна, і по ній звичайно пливли масні плями, що переливалися всіма кольорами. Відразу за річечкою починалися довгі ряди коксових печей, а далі бовваніли чорні залізні й дерев'яні помости, по яких безупинно котилися невеликі вагонетки. Та найдужче малого Мака вабило величезне, справжнє колесо, що висіло в повітрі. Те колесо часом на мить зупинялося, а тоді знов починало хурчати; воно крутилося так швидко, що навіть не видно було шпиць. Та раптом їх знову ставало видно, те колесо в небі оберталося все повільніше й нарешті завмирало! А тоді знов починало хурчати.

Коли Макові пішов п'ятий рік, Фред та інші хлопчаки-коногони відкрили йому одну таємницю: як, не маючи в кишені жодного цента, заробляти гроші. Можна було продавати квіти, відчиняти дверцята автомобілів, подавати упущені ненароком тростини, підкликати машини, збирати у трамваях газети й знов їх продавати. Мак із запалом взявся до роботи в «Сіті». Все до цента він віддавав Фредові, а за це йому дозволяли ходити в неділю з коногонами в «saloons» [27]. Мак був саме в тому віці, коли спритні хлопці цілий день катаються й не платять за це жодного цента. Він паразитував на всьому, що котилося й рухало його вперед. Згодом Мак розширив свою діяльність і почав працювати самостійно. Він збирав на новобудовах порожні пляшки з-під пива й здавав їх, кажучи: «Це батько мене послав».

Але Мака спіймали, безжалісно набили, і на цьому його бурхливій діяльності настав край.

Коли Макові пішов восьмий рік, він дістав від батька сірого картуза й здоровенні чоботи, які доти носив Фред. Ті чоботи були такі великі, що Мак, тріпнувши ногою, закидав їх аж у куток кімнати.

Батько взяв його за руку й повів на шахту «Дядько Том». Той день справив на Мака незабутнє враження. Ще й тепер він добре пригадував, як схвильовано й злякано йшов за руку з батьком через гамірний двір «Дядька Тома». Робота на шахті була в розпалі. Повітря здригалося від крику та свисту; мимо пролітали візки, гуркотіли вагони, все рухалось. А високо вгорі крутилося колесо піднімальної машини, що його Мак роками спостерігав здалеку. За коксовими печами палали заграви й пливли хмари білого диму; з неба сіялася сажа й вугільна пилюга, у товстелезних трубах щось булькотіло й шипіло, з холодильних установок лилися цілі водоспади, а з широкої, високої заводської труби безперестану валував у небо чорний як смола дим.

Що ближче підходили