Читати книгу - "Азазель"

Він опинився в просторому, добре вмебльованому кабінеті, де головне місце призначалося широченному письмовому столу червоного дерева. За столом сиділа сивенька дама не просто приємної, а якоїсь незмірно затишної зовнішності. Її яскраво-блакитні оченята за золотим пенсне так і світилися жвавим розумом і гостинністю. Некрасиве, рухливе обличчя з качиним носиком і широким, усмішливим ротом Фандоріну відразу сподобалось.

Він одрекомендувався по-англійськи, але про мету свого візиту поки що змовчав.

— У вас гарна вимова, сер, — похвалила леді Естер тією ж мовою, чеканячи кожний звук. — Я сподіваюсь, наш грізний Тімоті… Тімофій не дуже вас залякав? Признатися, я сама його побоююсь, але до дирекції часто приходять посадові особи, і тут Тімофій незамінний, кращий за англійського лакея. Та ви сідайте, юначе. Ліпше он туди, в крісло, там вам буде зручніше. Значить, служите в кримінальній поліції? Мабуть, дуже цікаве заняття. А чим займається ваш батько?

— Він помер.

— Глибоко співчуваю, сер. А матінка?

— Теж, — буркнув Фандорін, незадоволений поворотом бесіди.

— Бідний хлопчик. Я знаю, як вам самотньо. Ось уже сорок літ я допомагаю таким бідним хлопчикам позбутися самотності й відшукати свій шлях.

— Відшукати шлях, міледі? — не зовсім зрозумів Ераст Петрович.

— О так, — пожвавішала леді Естер, певне, сідаючи на улюбленого коника. — Відшукати свій шлях — найголовніше в житті будь-якої людини. Я глибоко впевнена, що кожна людина є неповторно талановитою, в кожній закладено божественний дар. Трагедія людства в тому, що ми не вміємо, та й не прагнемо цей дар у дитині виявити й випестувати. Геній у нас — рідкість і навіть чудо, але ж хто такий геній? Це просто людина, якій пощастило. Її доля склалася так, що життєві обставини самі підштовхнули людину до правильного вибору шляху. Класичний приклад — Моцарт. Народився він у сім'ї музиканта і з раннього дитинства потрапив до середовища, яке ідеально живило закладений у ньому від природи талант. А тепер уявіть собі, сер, що Вольфґанґ Амадей народився б у сім'ї селянина. З нього б вийшов кепський пастух, що розважає корів чарівною грою на сопілці. Якби народивсь він у сім'ї солдафона — виріс би бездарним офіцериком, який обожнює військові марші. О, повірте мені, юначе, кожна, кожна без винятку дитина таїть у собі скарб, тільки до цього скарбу потрібно вміти докопатися! Є дуже милий північноамериканський письменник, якого звати Марк Туейн. Я підказала йому ідею оповідання, в котрому людей поціновують не за їхніми реальними досягненнями, а за тим потенціалом, за тим талантом, який було в них закладено природою. І тоді з'ясується, що найбільший полководець усіх часів — який-небудь невідомий кравчик, котрий ніколи не служив у армії, а найвидатніший художник так і не взяв до рук пензля, бо все життя пропрацював шевцем. Моя система виховання побудована на тому, щоб великий полководець неодмінно потрапив на військову службу, а великий художник вчасно отримав доступ до фарб. Мої педагоги допитливо і терпляче промацують душевну будову кожного вихованця, відшукуючи в ньому Божу іскру, і в дев'яти випадках із десяти її знаходять.

— Ага, все-таки не у всіх вона є! — тріумфально здійняв пальця Фандорін.

— У всіх, любий юначе, у всіх абсолютно, просто ми, педагоги, недостатньо вправні. Або ж у дитині закладено талант, якому в сучасному світі нема застосування. Можливо, ця людина була необхідною в первісному суспільстві або ж її геній буде затребуваним у далекому майбутньому — в такій сфері, котрої ми сьогодні навіть уявити не можемо.

— Про майбутнє — гаразд, судити не беруся, — засперечався Фандорін, мимоволі захоплений бесідою. — Але стосовно первісного суспільства щось незрозуміло. Які ж це таланти ви маєте на увазі?

— Сама не знаю, мій хлопчику, — обеззброююче усміхнулася леді Естер. — Ну, припустимо, дар угадувати, де під землею вода. Або дар чути в лісі звіра. Можливо, здатність відрізняти їстівне коріння від неїстівного. Знаю тільки одне, що в ті далекі часи саме такі люди були головними геніями, а містер Дарвін або гер Шопенгауер, якби народилися в печері, залишилися б у племені в ролі дурників. До речі, ті діти, котрих сьогодні вважають розумово недорозвиненими, теж мають дар. Це, звичайно, талант не раціональної властивості, але тому не менш дорогоцінний. У мене в Шеффілді є спеціальний естернат для тих, од кого відмовилася традиційна педагогіка. Боже, які чудеса геніальності виявляють ці хлопчики! Там є дитина, що до тринадцяти років ледве навчилася говорити, але вона виліковує дотиком долоні будь-яку мігрень. Інша — вона й зовсім безсловесна — може затримувати дихання аж на чотири з половиною хвилини. Ще одна — поглядом нагріває склянку з водою, уявляєте?

— Неймовірно! Але чому ж тільки хлопчики? А дівчатка?

Леді Естер зітхнула, розвела руками.

— Ви маєте рацію, друже мій. Треба, звичайно, працювати і з дівчатками. Одначе досвід підказує мені, що таланти, закладені в жіночу натуру, нерідко бувають такими, що мораль сучасного суспільства не готова їх належним чином сприймати. Ми живемо в добу чоловіків, і з цим доводиться рахуватись. У суспільстві, де верховодять чоловіки, непересічна, талановита жінка викликає підозру й ворожість. Я б не хотіла, щоб мої вихованки почувалися нещасними.

— Одначе як побудована ваша система? Як відбувається, так би мовити, сортування дітей? — виявив жваву допитливість Ераст Петрович.

— Вам справді цікаво? — зраділа баронеса. — Ходімо в навчальний корпус і побачите самі.

Вона з дивовижною для її віку проворністю схопилася, готова вести й показувати.

Фандорін поклонився, й міледі повела молодика спершу коридором, а потім довгою галереєю до основної будівлі.

Дорогою вона розповідала:

— Тутешній заклад зовсім новий, три тижні як відкрився, й робота ще на самому початку. Мої люди взяли з приютів, а часом і просто з вулиці сто двадцять хлопчиків-сиріт віком од чотирьох до дванадцяти років. Якщо дитина старша, з нею вже важко що-небудь зробити — особистість сформувалася. Для початку хлопчиків розбили на вікові групи, і в кожній свій учитель, фахівець з певного віку. Головний обов'язок учителя — придивлятися до дітей і помалу давати їм різні нескладні завдання. Завдання ці схожі на гру, але за їх допомогою легко визначити загальну спрямованість натури. На першому етапі треба вгадати, що в певній дитині є талановитішим — тіло, голова чи інтуїція. Потім дітей буде поділено на групи вже не за віковим, а за профільним принципом: раціоналісти, артисти, умільці, спортсмени… Поступово профіль усе більше звужується, і хлопчиків старшого віку нерідко готують уже індивідуально.

Я працюю з дітьми сорок літ, і ви не уявляєте, як багато досягли мої вихованці