Читати книгу - "Азазель"

на грані розколу. Найбільш рішучим і нетерплячим із цих робесп'єрів обридло просвіщати мужика — справа тривала, кропітка, одного життя не досить. Бомба, кинджал та револьвер куди цікавіші. Я очікую в найближчий час великого кровопролиття. Те, що було досі, — квіточки. Терор проти правлячого класу може стати масовим. З деяких пір я веду в Третьому відділенні справи щодо найбільш оскаженілих і законспірованих терористичних груп. Мій патрон, Лаврентій Аркадійович Мізинов, який очолює корпус жандармів і Третє відділення, дав мені доручення розібратися, що це в Москві за «Азазель» такий об'явився. Демон — символ вельми революційний. Адже тут, Фандорін, долю Росії на карту поставлено. — Від звичної насмішкуватості Бриллінга не лишилось і сліду, в голосі зазвучала лють. — Якщо пухлину в самому зародку не прооперувати, ці романтики нам літ через тридцять, а то й раніше такий революсьйон устругнуть, що французька гільйотина милою витівкою здасться. Не дадуть нам з вами спокійно постаріти, згадаєте моє слово. Читали роман «Біси» пана Достоєвського? Даремно. Там красномовно спрогнозовано.

— Значить, чотири версії? — нерішуче запитав Ераст Петрович.

— Мало? Ми щось випускаємо з уваги? Говоріть-говоріть, я в роботі чинів не визнаю, — підбадьорив його шеф. — І не бійтеся смішним показатися — це у вас через молоді літа. Краще сказати дурницю, ніж проґавити важливе.

Фандорін, спершу ніяковіючи, а потім із більшим запалом заговорив:

— Мені здається, ваше високо… тобто, шефе, що ви даремно полишаєте осторонь леді Естер. Вона, звичайно, вельми поважна й шанована особа, але… Але ж мільйонний заповіт! Біжецькій од цього користі ніякої, графу Зурову теж, нігілістам — хіба що в розумінні суспільного блага… Я не знаю, до чого тут леді Естер, може, і зовсім ні до чого, але для порядку слід би було… Адже ж і слідчий принцип є — сиі prodest, «шукай, кому вигідно».

— Мерсі за переклад, — поклонився Іван Францович, і Фандорін знітився. — Зауваження цілком справедливе, однак у розповіді Ахтирцева, наведеній у вашому донесенні, все вичерпно пояснено. Ім'я баронеси Естер випливло випадково. Я не включив її до списку підозрюваних, по-перше, тому що час дорогий, а по-друге, ще й тому, що я цю даму трохи знаю, мав щастя зустрічатися. — Бриллінг по-доброму всміхнувся. — Проте ви, Фандорін, формально маєте рацію. Не хочу нав'язувати вам своїх висновків. Думайте власною головою, нікому не вірте на слово. Навідайтеся до баронеси, розпитайте її про що вважатимете за потрібне. Упевнений, що це знайомство, крім усього, ще й утішить вас. У службі міського чергового вам повідомлять московську адресу леді Естер. І ось іще що, перед виходом зайдіть до костюмної, нехай знімуть із вас мірку. На службу в мундирі більше не з'являйтеся. Баронесі уклін, а коли повернетесь розумнішим, візьмемося за справу, себто за графа Зурова.

Розділ сьомий,

У ЯКОМУ СТВЕРДЖУЄТЬСЯ, ЩО ПЕДАГОГІКА — НАЙГОЛОВНІША З НАУК

Прибувши за адресою, отриманою від чергового, Ераст Петрович побачив капітальну триповерхову будівлю, на перший погляд дещо схожу на казарму, але оточену садом і з гостинно розчиненими ворітьми. Це і був новостворений естернат англійської баронеси. Зі смугастої будки виглянув служитель в ошатному синьому сюртуку зі срібним позументом і охоче пояснив, що пані міледі квартирують не тут, а у флігелі, вхід із провулка, повернувши за ріг праворуч.

Фандорін побачив, як із дверей будівлі вибігла зграйка хлопчаків у синіх мундирчиках і з диким галасом почала гасати по газону, граючи у квача. Служитель і не збирався закликати бешкетників до порядку. Піймавши здивований погляд Фандоріна, він пояснив:

— Не забороняється. На перерві хоч колесом ходи, тільки майна не псуй. Такий порядок.

Що ж, сиротам тут, здається, привілля, не те що учням Губернської гімназії, до яких іще зовсім недавно належав наш колезький реєстратор. Порадівши за бідолах, Ераст Петрович закрокував уздовж огорожі у вказаному напрямку.

За поворотом починався тінистий провулок, яких тут, у Хамовниках, було без ліку: запилена бруківка, сонні особнячки з палісадниками, розлогі тополі, з яких незабаром полетить білий пух. Двоповерховий флігель, де зупинилася леді Естер, сполучався з основним корпусом довгою галереєю. Біля мармурової дошки з написом «Перший Московський Естернат. Дирекція» грівся на сонечку поважний швейцар з лискучими розчісаними бакенбардами. Таких сановитих швейцарів, у білих панчохах і трикутному капелюсі з золотою кокардою Фандорін не часто бачив і біля генерал-губернаторської резиденції.

— Нині прийому нема, — виставив шлагбаумом руку сей яничар. — Завтра приходьте. У казенних справах з десятої до дванадцятої, в особистих — із другої до четвертої.

Ні, зовсім не складалися в Ераста Петровича стосунки з швейцарським плем'ям. Чи то вигляд у нього був несолідний, чи то в обличчі щось не так.

— Розшукна поліція. До леді Естер, терміново, — процідив він, мстиво передчуваючи, як зараз закланяється бовдур у золотих галунах.

Але бовдур навіть вухом не повів.

— До її ясновельможності й думати облиште, не пущу. Якщо бажаєте, можу доповісти містеру Каннінґему.

— Не треба мені твого Каннінґема, — визвірився Ераст Петрович. — Негайно доповідай баронесі, тварюко, а то будеш у мене в околодку ночувати! Та так і скажи — з Розшукного управління в нагальній, державній справі!

Швейцар зміряв сердитого чиновничка повним сумніву поглядом, але все ж таки зник за дверима. Щоправда, ввійти, мерзотник, не запропонував.

Чекати довелося досить довго, Фандорін уже збирався вдертися без запрошення, коли з-за дверей знову виглянула похмура пика з бакенбардами.

— Прийняти приймуть, але вони по-нашому не дуже, а містеру Каннінґему ніколи, зайняті. Хіба коли по-французьки розмовляєте… — по голосу було зрозуміло, що в таку можливість швейцар вірить мало.

— Можу й по-англійськи, — сухо кинув Ераст Петрович. — Куди іти?

— Проведу. За мною йдіть.

Через чистенький, оббитий штофом передпокій, через світлий, залитий сонцем коридор із низкою високих голландських вікон пройшов Фандорін за яничаром до білих із золотом дверей.

Розмови англійською Ераст Петрович не боявся. Він виріс під опікою ненні Лісбет (у суворі хвилини — місіс Джейсон), справжньої англійської няні. Це була сердечна і дбайлива, хоча вкрай манірна стара діва, котру однак належало називати не «міс», а «місіс» — із пошани до її поважної професії. Лісбет привчила свого вихованця прокидатись о пів на сьому влітку і пів на восьму взимку, робити гімнастику до першого поту й потім обтиратися холодною водою, чистити зуби, поки не дорахуєш до двохсот, ніколи не їсти досита, а також купі інших абсолютно необхідних джентльменові речей.

На стук у двері м'який жіночий голос відгукнувся:

— Come in! Entrez![13]