Читати книгу - "Хід королем"

Уркгарт не був певен, що у цих словах — комплімент чи прихований докір.

— У нас теж є свої принципи.

— Так само як у мене. Ви можете змусити мене замовкнути, прем'єр-міністре, це ваше право. Але ви не станете мені відмовляти в моїх принципах.

— Кожній людині, навіть монарху, дозволяється мати принципи.

Король слабко всміхнувся.

— Звучить як нова конституційна концепція. Я ще обговорю її з вами в майбутньому.

Аудієнцію було закінчено.

Уркгарт сів до свого броньованого «ягуара», марно намагаючись зішкребти бруд з черевиків. Він згадав, що Ґеорґ III, завершивши справу з дубом, ще дав звання генерала своєму коневі. Перед внутрішнім зором Уркгарта постали видіння сільської місцевості, де знову ходила в ярмі худоба, тягнучи рало, а вулиці були завалені кінським гноєм — за королівським болінням. Ноги в нього геть змерзли, йому здавалося, що він застудився, що міністр охорони довкілля — бовдур нетесаний, а лишилося всього-на-всього дев'ять тижнів до виборів, які він хотів призначити. Він не міг ризикувати, часу на помилку не було. Не може бути й натяку на дебати про «дві нації»: у цій сутичці уряд неминуче матиме проблеми. Це неможливо, він не може ризикувати. Короля слід зупинити.

Розділ десятий

Політичні принципи — як жінки в гаремі. Їх треба гарно вбирати, часто виставляти напоказ, а іноді виказувати одній з них особливу увагу. Але не марнуйте на них забагато часу чи грошей, інакше вони полонять вас.

Таксі, що приїхало її забирати, спізнилося на сім хвилин, і це її розлютило. Вона вирішила, що це буде востаннє, бо за тиждень таксі запізнилося вже втретє. Саллі Квайн не хотіла, щоб її облудно сприймали за жінок того штибу, які звикли запізнюватися на зустрічі з клієнтами, а замість вибачення показують ноги і регочуть. Вона була не проти продемонструвати ноги, але ненавиділа виправдовуватися, бо зазвичай приїздила всюди на п'ять хвилин раніше, ніж інші, повністю готова й обізнана з особливостями справи. Хто рано встає, тому Бог дає. Їй слід просто сьогодні вранці розпрощатися з цією службою таксі.

Вона замкнула по собі двері будинку. Це був блочний будинок у дуже престижному районі Ізлінгтон, з невеличкими кімнатами, економний, за розумну ціну. Це житло уособлювало все, що вона змогла вичавити з уламків, залишених удома в Бостоні, але під таку заставу банки радо давали кредити для її бізнесу, а нині це було важливіше, ніж суміш пивної і розкішних апартаментів, якій надавали перевагу її багатші конкуренти. У будинку було дві спальні, одна з яких була облаштована як дитяча. Цю кімнату під час ремонту Саллі переробила першою: не могла бачити ведмедиків, що стрибали по шпалерах, бо це навіювало їй спогади. У кімнаті тепер стояла безлика шафа і висіли полиці з товстими стосами комп'ютерних роздруківок — ніякого тальку й вазеліну. Саллі нечасто згадувала про свою дитину, бо не могла собі цього дозволити. Це не її провина, насправді ніхто не винен, але все одно — її переповнювали докори сумління. Тоді вона сиділа і дивилася на крихітне рученятко, яке вчепилося їй у мізинець — єдину маленьку частину материнського тіла, за яку можна вхопитися; синочок, обплутаний безликими трубками і безіменним хірургічним устаткуванням, заплющивши очі, боровся за кожний вдих. Вона все сиділа і сиділа, все дивилася і дивилася, як ця боротьба поступово слабшає й у крихітного згортка зникають сили і дух і не лишається нічого. Це не її провина, усі так казали. Усі, за винятком того ганебного слимака, який звався її чоловіком.

— Даунінг-стріт, ви сказали,— зронив таксист, ігноруючи ущипливу репліку про своє запізнення.— Ви там працюєте, так?

Здавалося, він з полегшенням побачив, що вона — просто пересічна страдниця, і завів безперервний монолог, що складався з нарікань і зауважень з приводу політичних можновладців. Не те щоб він погано ставився до уряду, який не так і впливає на його життя, бо він отримує гроші готівкою і, отже, не платить податків.

— Просто вулиці такі похмурі, серденько! До Різдва тиждень, а насправді нічого не робиться. Крамниці напівпорожні, дедалі меншає людей, кому потрібне таксі, а ті, кому й потрібне, чайових шкодують. Не знаю, що там кажуть ваші колеги на Даунінг-стріт, але перекажіть їм від мене: тяжкий час не за горами. Друзяці Френсису Уркгарту краще треба мишей ловити, а то він довго не протягне, піде за тим-як-його-там... а, згадав, Колінґриджем.

Ще місяця не минуло, як Колінґридж звільнився, а люди вже почали його забувати.

Саллі не звертала уваги на базікання водія, доки машина петляла темними сльотавими вулицями Ковент-Ґардену, минаючи відновлений пам'ятник Сімох Циферблатів у найглибших нетрях діккенсівського Лондона, що колись відзначалися черевним тифом і грабіжниками, а тепер стали самісіньким серцем лондонських театрів. Проїхали театр, темний і порожній: вистав не було, хоча надворі — гарячінь сезону. Соломинки на вітрі, подумала Саллі, згадавши застереження Лендлеса, а може, і великі оберемки сіна.

Таксист висадив її на початку Даунінг-стріт, і Саллі, незважаючи на його натяки просто в лоб, відмовилася дати на чай. Полісмен біля кованої брами поговорив по особистій рації, захованій від дощу під плащем; у відповідь пролунала тріскотня, і страж впустив гостю. За сотню ярдів чорніли двері, що відчинилися ще до того, як вона поставила ногу на сходинку. Саллі розписалася в книзі відвідувачів у холі, де нікого не було, лише двійко полісменів. Геть не було ні метушні, ні активності, на які вона очікувала, не було й знайомих з вечірки в Уркгарта. Здавалося, що Різдво прийшло зарано.

За три хвилини вона пройшла через безліч рук, і кожний державний службовець примудрявся здаватися ще важливішим, ніж попередній: сходами нагору, коридорами, повз заставлені порцеляною вітрини, доки її не провели в кабінет і в неї за спиною не зачинилися двері. Тепер вони були наодинці.

— Міс Квайн. Як мило з вашого боку, що ви прийшли.

Френсис Уркгарт загасив цигарку і простягнув руку, указуючи гості на зручні шкіряні фотелі в кутку його кабінету. В кімнаті було темно, повно книжок, атмосфера дуже чоловіча, без верхнього освітлення — єдине світла йшло від настільної лампи та двох великих бра. Це нагадувало класичну димну атмосферу джентльменського клубу на Пелл-Мелл, де вона одного разу побувала на вечірці для пані.

Уркгарт